Ігор Семенович вже багато років жив один. На зиму їхав в місто – там у нього була квартира. А з першими весняними промінчиками повертався в село в свою маленьку хатинку під лісом. З місцевими він практично не спілкувався. В гості до себе не кликав, до інших теж не ходив. В селі навіть ніхто не міг точно сказати, скільки йому років. Виглядав він добре, але подейкували, що йому вже за вісімдесят.
Всі навколо вважали його трохи дивним і шкодували його. З міста він завжди приходив пішки – економив на електричці. Продукти в місцевому магазині не купував, приносив з оптового ринку. Лягав спати ще завидна, щоб електрику економити. З цієї причини і телевізор ніколи не дивився. Всі думали, що він старий і бідний, але потім виявилося, що насправді у нього були гроші і то немалі.
Чоловік багато працював на присадибній ділянці. Весь свій час Ігор Семенович присвячував городу та саду. Урожай продавав на базарі. Торгував усім, що міг виростити: огірками, помідорами, картоплею, морквою, капустою, яблуками, гарбузами. Як тільки в лісі з’являлися гриби і ягоди, відразу ж збирав їх і теж ніс у місто продавати. Люди дивувалися, куди ж він гроші діває? Міркували, може дітям допомагає, але ніяких дітей біля нього видно не було.
У Ігора Семеновича була сусідка Ярослава Степанівна. Хоч було їй за сімдесят, але залишалася доволі енергійною і життєрадісною. От і придивилася жінка до сусіда, прикинула, що спадкоємців у нього нема, і подумала, раптом пощастить, і він залишить їй свою міську квартиру? Поміркувавши так, Ярослава Степанівна почала приходити до сусіда і допомагати йому. Чоловік дуже зрадів, що Ярослава Степанівна почала до нього забігати, як не як, а допомога.
Правда, діставав її по найменших дрібницях, Ярослава Степанівна злилася, але терпіла, бо дуже вже хотіла квартиру. Якось чоловік їй зізнався, що він не самотній, донька у нього є, але вже багато років живе закордоном. З кожним днем характер у старого погіршувався, а потім і зовсім став нестерпним. Здавалося, що крім своєї собаки, чоловік так в житті нікого більше і не любив.
Не стало старенького навесні. Ярослава Степанівна зрозуміла, що нічого не отримає, адже Ігор Семенович заповіту не залишив. Але залишив свою собаку. Тому щодня сусідка бігала його годувати. Одного разу, шукаючи собаку, жінка зайшла в прибудову і там випадково знайшла сховок Ігоря Семеновича – всі гроші, які чоловік складав протягом життя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
