Який же то сумний Великдень, коли в хаті ти сама, – думала Анна, намагаючись приготуватися до свята. Але коли нема для кого готувати, то й робити нічого не хочеться.
У Анни було двоє дітей – син і донька, але до доньки у жінки завжди більше душа лежала. Не раз вона говорила дітям, що як вони виростуть, то Андрій піде в зяті, а дочка Тетянка біля неї залишиться, буде її на старості доглядати.
Діти виросли, першим одружився Андрій, але мамі він не вгодив. Невістку Анна не прийняла, навіть на весілля до сина не прийшла.
Андрій ще в школі закохався в одну дівчину, Наталку. Але то було юнацьке захоплення, яке дівчина не сприймала всерйоз. Вона після школи поїхала в місто вчитися, вийшла заміж, народила але сімейне життя не склалося.
З малою дитиною на руках вона повернулася в село до батьків. А Андрій спробував ще раз своє щастя, не звертав увагу на її минуле.
Цього разу Наталя відповіла згодою і незабаром вони одружилися.
От тільки Анні все це дуже не сподобалося. Вона відразу синові сказала, що таку невістку не прийме. Розлучена, ще й з дитиною – не такої долі Анна бажала своєму сину.
І слова дотримала – 15 років не бачила ні сина, ні онуків від нього.
Тетянка ж маму тішила, вийшла заміж за сина голови сільради, свати їм будинок побудували, недалеко від Анни, то ж донька щодня забігала в гості до мами. І внуків приводила, і сама приходила.
А 5 років тому надумав зять їхати в Канаду, спочатку сам поїхав, ситуацію розвідав, а потім і Тетяну з дітьми забрав. Анна сумувала дуже, але щастя доньки було для неї важливіше.
Все було добре, поки був ще чоловік. Весною цього року його раптово не стало і Анна залишилася зовсім самотньою.
Тетянка їй телефонує час від часу з Канади, але Анна добре розуміє, що донька не повернеться, і, швидше за все, чекає її самотня старість.
Анна почала пекти паски, а на душі так сумно, що словами не передати, це ж перший раз вона буде на Великдень сама.
Довго думала літня жінка, а потім таки вирішила набрати сина.
Андрій дуже зрадів, почувши у слухавку голос мами, він ніби чекав на цей дзвінок.
Через дві години син з родиною уже були у мами. Справи пішли набагато швидше, Наталя відразу стала до плити і почала готувати разом і з свекрухою. Допомагали і доньки, які вже були майже дорослими.
Анна дивилася на дітей і сама собі дивувалася, скільки ж вона втратила через свою гордість і нікому не потрібні принципи?
– Діточки, рідні мої, тепер я вас нікуди не відпущу, простіть мене, якщо можете, – обіймала рідних людей літня жінка, а з очей лилися щирі сльози каяття.
– Все добре, мамо, – відповів Андрій. – Тепер ми тебе точно не залишимо.
В той Великдень в хату Анни знову повернулося родинне тепло, всією родиною вони прославляли воскреслого Христа. А в серці Анни народилася надія, що самотньою вона не залишиться, хоч і має великий гріх перед сином.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
