fbpx
Життєві історії
– Якщо ви розлучитеся, тобі потрібна квартира, – сказала свекруха моєму чоловікові і запропонувала взяти квартиру в кредит, але записати на неї. Чоловікові ця ідея сподобалася, а я відмовилася – чому я маю платити за чужу квартиру

Ми живемо окремо, в квартирі, яка дісталася мені у спадок. Але свекруха вбила собі в голову, що її син повинен заробити собі на квартиру. А я, як порядна дружина, повинна йому допомагати. Тому Світлана Василівна вмовила мого чоловіка взяти квартиру в кредит.

– Ну і що, що у тебе є квартира? Ти на неї заробляла? Ні. Мама з татом залишили. Кожна людина повинна купити собі житло. Так що твоя нерухомість – не рахується, – сказала Світлана Василівна.

Якби обставини склалися інакше, і батьки були б живі-здорові і досі жили в цій квартирі, я б з радістю пішла заробляти собі на житло. Але так вийшло. Плюс я люблю чоловіка і не планую розлучатися. Я впевнена, що ми з ним проживемо до самої старості. Тому сенсу брати ще одну квартиру в кредит, як на мене, немає. Навіщо?

– Про дітей подумайте. Їм потім віддасте, буде старт у житті, – повчала нас Світлана Василівна.

Ось тільки щось своєму синові, вона старт в житті не дала. Та й взагалі, дітям потім квартиру віддати? Ну не знаю. До 18 років ми їх будемо годувати-поїти-одягати. А може і довше, якщо вчитися в університеті будуть. Скільки сил буде вкладено, скільки нервів. Може, я неправильна мати, але я чекаю з нетерпінням, коли діти виростуть і будуть будувати своє життя окремо від нас з чоловіком. Ми з чоловіком зможемо пожити для себе, тішачись онуками.

А платити кілька років кредит за квартиру, у всьому собі відмовляючи, при чому не за свою, а за квартиру дитини – може, хтось і погодиться. А я – проти. На навчання в університеті – так, треба відкладати. А проблеми з житлом діти потім нехай самі вирішують. Допоможемо, чим зможемо, але не більше того.

Наступним аргументом було ось що:

– Сину, а якщо ви розлучитеся, куди ти підеш? Треба тобі квартиру, треба. Ви молоді, швидко розплатитеся. Так, мені не почулося. Квартира стала потрібна вже не нам з чоловіком, а тільки одному чоловікові.

На випадок розлучення. Але – розплатитеся! Тобто, у виплатах мені теж належить брати участь? Саме це я і запитала. – Ти, як дружина, повинна підтримувати свого чоловіка у всьому. В горі і радості, в щасті і в бідності. А з огляду на нинішні реалії – і в виплаті кредиту теж, – посміхнулася свекруха.

– А квартира буде не нашою, а Вашого сина? Щоб при розлученні йому було куди йти? Я вас правильно зрозуміла?

– Так. А що, до мене він жити піде?

А краще буде, щоб квартира на моє ім’я купувалася. Мені банк в кредиті не відмовить. Візьмемо на моє ім’я, а ви платити будете, – поділилася  Світлана Василівна своїми висновками. Чоловік з мамою погодився.

– Мама має рацію, – підсумував він. – А якщо ми і справді розлучимось, мені що, на вулицю йти жити? Купимо, здавати будемо, поки діти підростуть.

І на перший внесок у нас є – ми ж на машину зараз збираємо. Добре. Потрібна чоловікові квартира – будь ласка. Але на таких умовах, як кредит і квартира на свекрусі – я в цьому брати участі не буду. Коли я озвучила свою пропозицію, як це все буде виглядати, чоловік і свекруха, чомусь, не зраділи.

– Хочеш квартиру? Гаразд.

Але буде так: ти забираєш половину коштів, що лежать на машину, і робиш з нею все, що хочеш. Ми з тобою прописуємо і прораховуємо витрати на побут, половина – з тебе, половина – з мене. З рештою своєї зарплати, ти можеш робити все, що хочеш. Хочеш – збирай, хочеш – кредит плати. Так буде справедливо. Вже вибач, але в чуже житло я не бачу сенсу вкладатися.

– Так чому ж квартира чужа? Вона ж ваша буде? – обурилася Світлана Василівна.

– Було б наша – була б на нас оформлена. А все те, що буде оформлено на Вас, для мене – чуже. І платити я за це не буду, – пояснила я.

Чоловік почав пояснювати, що без мене у нього нічого не вийде. І на перший внесок, без моєї половини, йому не вистачить. І залишків зарплати теж навряд чи буде вистачати.

– Ти ж здавати квартиру зібрався? Сам сказав, що додавати трохи треба буде. Так що, все тобі вистачить, не переживай, – заспокоїла я чоловіка.

– Якщо що – борг дам. І тут Світлана Василівна сама все зіпсувала. – Що значить – буде здавати квартиру і гроші додавати? Я і сама здавати можу! – сказала свекруха, тут же зрозуміла, що ляпнула і почала виправдовуватися:

– Ой! Що я несу? Я зовсім не це хотіла сказати. Так, точно, син, ти будеш здавати квартиру, вона ж твоя буде, ти ж мене знаєш – мама за тебе горою, я тебе не обману.

Ось, що й треба було довести. Не про сина Світлана Василівна піклується, зовсім не про сина. Чоловік, почувши слова матері, задумався.

Епопея з квартирою в кредит закінчилася, так і не розпочавшись. Чоловік від цієї думки відмовився, повідомивши матері, що краще буде кожен місяць мені на квіти і сюрпризи витрачатися, щоб шлюб міцнішим був.

Свекруха образилася і до нас тепер не приходить. Нічого, переживемо.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page