Коли одного разу колега по роботі подарував Галині квіти, мама сприйняла все в штики, бо вважає, що розлученій доньці зараз треба займатися дитиною, а не думати про себе.
– Ти тепер мати перш за все! – каже дочці 60-річна Зоя Володимирівна. – На даному життєвому етапі ти себе, як жінка, вже реалізувала. У тебе є дочка, от нею і займайся. Рости дитини, працюй, заощаджуй, збирай доньці на навчання і на старт – це тепер і є твоє «особисте життя». Виростиш дитину, вивчиш, поставиш на ноги, тоді зможеш і про себе подумати…
Пів року тому дочка Зої Володимирівни, Галина, розлучилася з чоловіком і повернулася до матері з дворічною дитиною на руках. За п’ять років шлюбу подружжя нічого, крім дитини і боргів, не нажили, тому життя після розлучення довелося налагоджувати з нуля.
Зоя Володимирівна звільнила для дочки з онукою кімнату в квартирі, разом з Галиною зробили легкий косметичний ремонт, поклеїли шпалери, обладнали куточок для малюка. Мати допомогла дочці знайти підробіток, пов’язаний зі збиранням офісів вечорами. З вересня внучка піде в дитячий садок, а дочка буде виходити з декрету на свою роботу.
Зоя Володимирівна обіцяє допомагати з дитиною – сидіти на лікарняних, якщо треба і забирати з садка раніше, поки дитина як слід не адаптується. Власне, вона допомагає і зараз — залишається з онукою вечорами, коли Валя йде на підробіток.
– Ну ось бачиш, все владналося чудово! – радіє за Галину подруга. – А ти боялася розлучатися! Переживала, як і що… Все налагодилося, а буде ще краще! Зараз вийдеш в свій офіс, освоїшся, ввійдеш в колію, а там і нового чоловіка собі підшукаєш! Влаштуєш особисте життя!
– Не вийде, – сумно зітхає Галина. – Яке мені тепер особисте життя. У мене ж дитина…
– Ну і що, що дитина! У тебе мама під боком. Невже вона не посидить з дитиною? Не дасть тобі можливість знайти доньці тата?
– Хто-хто, а мама точно не посидить! – зітхає Галина. – Вона досить однозначно висловилася на цей рахунок: народжувати, мовляв, ніхто не змушував, а якщо народила, тепер головна справа мого життя – возити саночки…
Сказала, буде сидіти з онукою тільки тоді, коли я на роботі… Ніяких чоловіків , каже, займайся дочкою. Каже, ось виростиш дитину – тоді і будеш влаштовувати своє особисте життя.
– Нічого собі! Дитині трьох років немає. До скількох років її треба виростити, щоб мати право зайнятися собою?
– Не знаю. Років до п’ятнадцяти, напевно. А там мені вже буде за сорок, кого я тоді знайду? І чи треба мені це буде вже?
– І чи потрібен буде гіпотетичному чоловікові чужій підліток? Одна справа – маленька дитина, яку виховувати можна з самого початку, як свою, інше – практично доросла людина, яку вже й не змінити особливо. Твоя мама дуже неправа. Якраз в інтересах дитини, щоб ти знайшла хорошу людину для спільного життя, і чим швидше, тим краще.
Але Зоя Володимирівна щиро вважає, що вона дала доньці все, що потрібно для життя, у Галини вже є, головне тепер – дитина. Ось нехай виростить дочку, а потім вже і думає про себе.
Фото ілюстративне – millionstatusov.
