Брат одружився і поїхав з дружиною жити у місто, а я залишилася жити з батьками. В селі вийшла заміж за Івана, він жив поруч, по сусідству, мав власну хаті і забрав мене до себе.
Ми жили, як усі люди, у мене з’явилося двоє діток, у брата теж в місті син. У нас були добрі стосунки і з братом і з невісткою. Недаремно люди говорять, що якщо всі живуть окремо, то в родині зберігається мир та злагода, так і було у нас.
Одного разу, на Великдень, ми сім’ями зібралися в батьків. Брат почав говорити, що збирає гроші на квартиру, почав усім нам натякати, що грошей не вистачає. Батько тоді сказав, що вони з мамою вже багато років відкладають гроші. Тому можуть віддати їх братові, а мені залишиться хата, щоб було справедливо. при цій бесіді була присутня і невістка, вона зраділа, нічому не заперечувала. Загалом, того святкового вечора ми всі вирішили, що гроші братові, а хата мені.
Батьки наступного дня віддали синові гроші, і вони щасливі поїхали. Незабаром брат купив квартиру.
Минали роки, діти росли, а батьки старіли. Я нічого не можу сказати, про брата, справедливості ради, адже ми батьків доглядали разом, я більше своєю працею, а вони з невісткою продуктами та необхідними речами. Часто зустрічалися, родинні зв’язки підтримували.
Коли не стало мами, бо тато пішов першим, пішов першим, тоді я стала оформляти документи на хату. Звернулася до брата, щоб написав відмову. Він довго щось там говорив, а потім запитав, чи продаватиму я її.
Я сказала Петрові, що звісно продаватиму, бо жити мені є де, а діти хочуть жити в місті, може згодом і квартири там допоможемо їм купити. Я щиро повідала йому про свої справжні наміри.
Вислухавши уважно, брат мовив, що якби я залишила хату собі, то він відмовився б від спадку. А, якщо я хочу її продавати, то гроші маємо поділити. Я була дуже здивована, адже ми домовлялися зовсім про інше. Та Петро мовив, що хата в батьків добротна, а тих грошей, що батьки йому дали, не так вже й багато, щоб відмовитися від спадку, адже у нього життя теж не просте, він не так багато заробляє. Петро дав зрозуміти, що відмови він не напише і буде ділити спадок зі мною.
Я дуже шкодую, що батьки не написали дарчу на мене ще тоді. Ми якось не хотіли образити брата, довіряли його родині.
Чи можна ще щось зробити поки ми не оформили спадок, щоб хата дісталася мені? Я розумію, що можливо батьки дали Петрові й не так багато грошей, але вони дали тоді, коли вони були йому дуже потрібні. Всі погодилися, гроші вклали в житло. Чому зараз все забулося? Чому немає совісті? Як справедливо вчинити? Не даремно говорять люди, що нічого так не псує відносини в родині, як гроші та спадок. Тепер я це відчула на собі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.