fbpx
Життєві історії
Якось Зоряна поверталася з магазину додому, побачила, що назустріч їй іде жінка, дуже схожа на матір Мирослава. Це і справді була вона. Коли жінка підійшла ближче, Зоряні стало її навіть шкода. Стара і змарніла, від її зарозумілості не залишилося і сліду. Жінка просила вибачення у Зоряни за дві зламані долі, адже колись не дозволила своєму синові одружитися з нею

Зоряна в рідному гніздечку не була довгих десять років, відтоді, як поїхала, і поклялася, що більше сюди не повернеться. Та цього разу щось всередині їй підказувало, що в село поїхати треба. Вона ж тепер доросла жінка, яка десять років років прожила в Європі. Так що якось зможе пережити той сором, якого зазнала тут колись.

Дорогою в рідне село на своїй шикарній автівці жінка думала про минуле. Думки роєм крутилися в її голові, перед її очима спливали неприємні картинки десятирічної давності.

Та субота мала стати найщасливішою у її житті, а натомість стала найгіршим спогадом. Зоряна росла з матір’ю, батька давно не було. Мати дуже пишалася донечкою-красунею. Дівчина і справді мала дивовижну вроду. Єдине, за що хвилювалася мати, що не має гідного приданого для своєї дитини. Але, Бог добрий, – думала жінка, головне, щоб здоров’я було, а все інше при бажанні можна придбати.

Коли Зоряна почала зустрічатися з хлопцем з сусіднього села – мамина душа стривожилася. Бо ж багатий хлопець, з заможної родини. А хіба багачі бідним рівня?

Та Зоряна переконувала маму, що Мирослав не такий, і ніколи їх злидні не стануть на заваді їхньому щастю. Мирослав прислав старостів, але майбутня сваха на сватанні не промовила жодного слова, перестала говорити, коли побачила хату невістки.

Весілля призначили на серпень. В суботу Зоряна прокинулася з дивним почуттям тривоги. Дружки одягали на наречену вельон, а Зоряна не переставала дивитися у вікно. Наречений не з’являвся, десь глибоко у душі Зоряна розуміла, що він не прийде.

Через годину уже всі зрозуміли, що нареченого не буде. Хресний батько сів в автомобіль і поїхав в сусіднє село. На порозі його зустріла сваха із словами: «Свого сина у ці злидні не пущу».

Замість того, щоб іти до шлюбу, гірко плакала Зоряна над своїм білим вельоном. А наступний день дівчина подалася першим автобусом в місто, подалі від сорому і ганьби.

Через деякий час Зоряні трапилася можливість виїхати закордон. Там її наздогнала сумна звістка – не стало її матінки. Так і прожила дівчина 10 довгих років на чужині. Багато працювала, заробила щось для себе.

Тепер в доглянутій і впевненій в собі жінці, мало хто впізнав би ту скромну і тиху дівчину Зірку, як колись її в селі називали. Роки на чужині зробили її стійкішою і витривалішою.

В селі дівчину люди не впізнавали – такої шикарної пані тут давно не було. Та, незважаючи на достаток, Зоряна в душі залишилася все тією ж простою дівчиною із зрадженою душею.

Якось Зоряна поверталася з магазину додому, побачила, що назустріч їй іде жінка, дуже схожа на матір Мирослава. Це і справді була вона. Коли жінка підійшла ближче, Зоряні стало її навіть шкода. Стара і змарніла, від її зарозумілості не залишилося і сліду. Жінка просила вибачення у Зоряни за дві зламані долі – її син так собі нікого і не знайшов, а з того всього почав прикладатися до чарки. Тепер жінці треба якось з цим жити.

Зоряна попрощалася з матір’ю Мирослава, а разом з тим нарешті відпустила і ту образу, яка стільки років жила в її серці. Ці люди заплатили за все сповна. Тепер її черга бути щасливою, адже вона цього заслужила.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук і розміщення даної статті на інших сайтах без гіперпосилання на ukrainians.today заборонено.

Фото ілюстративне – HypeAva.

facebook