Мій чоловік Степан таки економний, що у мене слів немає це все описати.
Я це ще запідозрила з початку нашого з ним знайомства: Степан не дарував квіти на побаченнях, не запрошував в кафе, ніколи нічим особливо не пригощав, але я на все закривала очі. Чи багато жінок у наш час можуть похвалитися, що їх до весілля завалювали букетами дорогих квітів і водили на романтичні вечері в ресторани?! Ні звичайно! Ну ось і у нас так: пару походів в кіно, на пікнік із загальними друзями, ось і одружилися.
До речі, мені спочатку навіть подобалася його риса економити гроші. Це мій другий шлюб, а перший чоловік був справжній марнотрат: то друзям позичав, а потім великодушно всім прощав, то купував всякий непотріб, який валявся по всіх кутках нашої квартири. Тому, чи варто говорити, що я полегшено зітхнула: нарешті у мене з’явився нормальний, господарський чоловік. І квартира у нього є своя, і машина – хоч і не дуже дорога і не шикарна, але своя власна. Тільки ось проживши з ним разом майже рік, я починаю розуміти: його економність – справжнє жадібність.
Він мене вчить жити за принципом: не все, що дешево – значить погано. Одяг повинен бути тільки з базару, з продавцями треба торгуватися, а якщо хочеться певний бренд, то і в секонді можна покопатися. А як мені набридли ці обов’язкові акції в магазинах!
Дмитро нічого не купить, якщо на товар немає знижки, навіть якщо щось просто необхідно. Один раз до нас збиралися прийти гості, і я попросила чоловіка купити цілу курку, щоб запекти. Прийшов з крильцями він додому – на них була акція, а на курку – ні. А в інший магазин їхати нерентабельно: тільки бензин витрачати!
У його гаманці безліч відділів, де купа усіляких карт і купонів: накопичувальні, бонусні, дисконтні і так далі. Він і в інтернеті стежить за всіма акціями.
Я в цих штуках мало що розбираюся, і він мене постійно в цьому дорікає. Одного разу я захворіла, не могла встати і приготувати їжу, тому попросила замовити нам на вечерю піцу. Він покопався в своїх папірцях, подивився по сайтах в інтернеті: ніде знижок немає, а є акція тільки на ту піцу, яку ми не любимо, і прийняв рішення взагалі не купувати її. Ну чому не можна так просто – взяти і купити за звичайною, ціною без акції? Ну що за погляди такі? Обмежилися чаєм з бутербродами. Сир же був по акції!
Соромно перед друзями – як тільки почався сезон шашликів, він став триматися за кожну копійку. Навіщо купувати пластикові тарілки, якщо можна взяти свої і вдома помити? Що за марнотратство – купувати свинину, якщо курка – те ж м’ясо, та ще дешевше і корисніше? Так нащо всі ці овочі: кожен купує по мішку огірків і помідорів, а потім все це гниє на сонці. Хтось купить, і добре – поїмо у них. Друзі на нього не ображаються, прощають, знають його, але мені соромно! І як у нього взагалі друзі з’явилися?
Зараз я черговий раз з ним не розмовляю і знову через його жадібність. Ну як же – я із задоволенням купила персики, з’їла тільки пару штук, а п’ять з них згнили, довелося викинути. Він не дуже любить фрукти, але зате ласун: я могла б з цих п’яти персиків зварити б варення! Або купила б собі тільки два персика, навіщо було так витрачатися? І так у всьому, дрібниць дуже багато. Якщо щось дорожче куплю, то тільки вислуховую від нього. Не сказати, що ми багатії, але достаток у нас є: обоє працюємо, поки без дітей. Зрозуміло, що навіть і кредитів у нас немає: це ж як так жити, маючи борги? Ось як його змінити? Я навіть на люди з ним вже не хочу виходити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – ukrita.
