fbpx
Життєві історії
Я з онучкою пішла в супермаркет, вона побачила ляльку

Відтоді, як я вийшла на пенсію минуло вже 4 роки. Я, щиро кажучи, думала, що ще буду працювати, адже пенсія мала, але вирішила таки відпочити від роботи вже.

Син мій зі своєю дружиною живуть окремо, в невеличкій квартирі, розширюватися не поспішають, хоч уже мають немалу донечку, якій нещодавно виповнилося 8 рочків, їй вже б окрему кімнату було б добре мати. Діти навіть кредит брати не хочуть – кажуть що не по кишені це їм зовсім зараз, їм буде нелегко виплатити борг, не справляться самі. Зате купувати всілякий непотріб і дрібниці вони люблять, на це їм грошей чомусь не шкода, в квартирі місця зовсім немає, все заставлене незрозуміло чим.

Після того, як всі сиділи вдома і не працювали багато установ та фірм, закрили підприємство, де працював мій син звичайним працівником. Хоч він там заробляв не так вже й багато, але для сім’ї це був великий внесок в бюджет. Він встав на службу зайнятості, але так як особливої ​​спеціальності у нього немає, його відправили на якісь там курси на кілька місяців, та й зараз зрозуміло, що багато Ярославу там не платитимуть.

А невістка моя Ольга взагалі ніколи не працювала, свою постійну лінь вона виправдовує тим, що їй дитиною треба сидіти вдома і займатися, тому вона не може вийти на роботу. Але ж онучці вже 8 років, вже в школу ходить! Але Ольгу особливо теж дорікнути нічим – за неї гроші дає в сім’ю сват, батько невістки – віддає частину своєї зарплати на внучку майже щомісяця, він для неї грошей ніколи не шкодує. Ось на це і живуть Ярослав з Ольгою вже чимало років. Так ще й кредит мають на два смартфона і один дорогий ноутбук. Навіщо він невістці, яка сидить вдома лише і має займатися дитиною – взагалі не розумію, постійно сидить вдома перед домашнім телевізором.

Онучку свою я дуже люблю, часто забираю її до себе, намагаюся оточити її турботою і теплом. Хороша дівчинка росте, дуже добра та уважна. Догоджати, чесно кажучи, мені її особливо нічим, адже у мене грошей немає, ну хіба тільки як всі люблячі бабусі чимось смачненьким: пиріг завжди спечу, млинчики посмажу, вареники з сиром вона дуже любить, сама ліплю, або пельмені домашні готую, я завжди стараюся їй дати все найсмачніше, щось приготую і для неї тримаю, сама не їм.

Іноді мені так шкода онучку свою, особливо коли вона ще маленькою зовсім була: йдемо в супермаркет за продуктами з нею вдвох, вона біжить до відділу, де іграшки і стоїть мовчки дивиться на лялечки. Дивиться на мене сумно і просить: «Бабусю! Ну купи, вона така красива, а сукня яка в неї гарна, поглянь». На ціннику – 250 гривень і у мене в гаманці стільки ж, а вдома ні копійки більше, їжу купити треба нам двом. Так сумно на душі у мене, але доводиться відмовляти.

Найчастіше я роблю так: запам’ятаю, що вона хотіла собі і купую з пенсії. Ніби як недорого, я намагаюся потім сама якось зекономити на собі, але ж я багато не отримую, живу одна.

А зараз наближається у дівчинки день народження. Питаю при Ользі у внучки – що б вона хотіла отримати в подарунок від мене, а Ольга онучку відразу випереджає і каже, що внучка хоче такий же телефон як у неї, а то весь час у неї бере – хоче ігри якісь постійно грати. І хто її запитує?

Внучка моя здивувалася, але головою киває, звісно – мовляв, так, хочу такий же. Дізнаюся ціну і засмутилася геть: цей телефон коштує більше трьох тисяч гривень. Як я його куплю? Невістка така: «Купуйте в розстрочку, пенсіонерам легко дають кредити». Це мені приблизно пів року гроші потрібно відкладати. Я ж не зможу таку суму відразу заплатити, немає у мене стільки грошей, це ж я собі зовсім нічого вже не куплю. Але Ользі наче зовсім байдуже, каже, що вже дочку налаштувала на цей подарунок – бабуся, мовляв, обов’язково купить!

Тепер я навіть не знаю, як правильно мені зробити. Подзвонила Ярославу, пояснила все, але йому байдуже до того. А я тепер не знаю, що мені онучці скащзати, адже не можу я купити їй той телефон.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page