З Дмитром ми одружені десять років. В нас росте син. Звичайна сім’я з середнім достатком. Я завжди вважала, що в нас щаслива родина. Але я помилялася.
Три роки тому, в нас на роботі з’явився новий менеджер, звали його Руслан. В перший же день як він з’явився в нашому колективі, я зрозуміла, що він мені дуже подобається. У першій розмові ми зрозуміли, що подобаємося одне одному. Так і почали зустрічатись. Руслан теж був одруженим і мав дитину. Спочатку ми обоє звинувачували себе, тому, що добре розуміли, що робимо неправильно. Але потім зрозуміли, що ми маємо бути разом.
Руслан зі своєю сім’єю жив в передмісті, а ми з в місті. Якось влітку ми з чоловіком вирішили поїхати на відпочинок до моря. Коли я про це повідомила Руслану, він навіть образився, але потім придумав свій план. Приїхавши з сім’єю на відпочинок, я була не аби як здивована, коли дізналася, що наші сусіди, це Руслан зі своєю сім’єю. Так ми й познайомилися сім’ями і не просто познайомилися, а стали дружити.
Після відпочинку ми стали часто їздити сім’ями в гості одне до одного. Свої стосунки з Русланом ми приховували як могли, але й не втрачали жодної хвилинки, коли залишались самі.
З його дружиною стали близько спілкуватися, звичайно, дізнавалася, що у них відбувається в сім’ї самою першою. Дізналася, що стосунки між ними вже давно не такі як були раніше. Вона стала думати, що у нього є інша, але їй все одно, вона хоче зберегти сім’ю.
На святкування Нового року вони запросили нас до себе. Казковий Новий рік, Руслан поруч, ми разом, все прекрасно. Під час святкування, дружина Руслана нам повідомила, що скоро вдруге стане мамою. Після такої новини, я не аби як розсердилася на Руслана. Але він вибачався і говорив, що сам нічого не розуміє.
В призначений термін у Руслана з’явилася донька. Ми з родиною приїжджали їх вітати. Але я була сама не своя від того, що бачила їх разом. Минуло два місяці і тут я розумію, що теж скоро стану мамою. І головне, я точно знаю, що батько моєї майбутньої дитини це Руслан. Звичайно, що своєму чоловікові я не говорила правду.
Але, рано чи пізно, все таємне виявляється явним. Якось я сказала чоловікові, що йду в магазин за покупками, а сама з Русланом у готель. Тут нас Дмитро і побачив. Він вже сумнівався давно, але не знав, що стосунки у мене з Русланом. Дмитро просто пішов тоді за мною. Не буду описувати все, що тоді відбувалося у наших родинах. Думаю ви й самі розумієте.
Відтоді минув рік. Я живу зі своїм чоловіком, точніше не живу, а існую. В мене з’явилась донька. Чоловік знає, що дитина не його. Багато сумував, говорив, що це мала бути його дитина. Але прийняв доньку як рідну. Я кілька разів намагалася піти від нього. Але мені його шкода, бачу, що Дмитро дуже мене кохає і готовий все пробачити, тільки щоб залишилася з ним. Тай сина шкода, він вже все розуміє. Розумію що крім жалю до чоловіка не відчуваю нічого. Весь рік кожен день він мені нагадує про те, що я зробила, сперечаємося, потім просить пробачення. Ось так і живемо.
Руслана дружина теж пробачила. Але зустрічатись в нас більше не виходить. Він навіть з роботи звільнився. Мій чоловік їй повідомляє, що і як, а вона моєму чоловікові. З дружиною живуть, як і ми, як сусіди. Сидить удома з дітьми, поки дружина на роботі. Дитину нашу він не бачив жодного разу. Надіслав до дня народження трохи грошей.
Кожен день сумую, знаючи, що він в тій сім’ї. Мріємо разом переїхати в іншу країну, купити будинок і бути щасливими. Але забрати мене, Руслан навіть не робить спроб. Каже, що нема зараз за що. Ось і заплуталася я зовсім. Виходить, що він спокійно сидить там з сім’єю, втік і все. А я надіями і мріями живу. Навіщо мені все це було треба?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – glavcom.
