Я одружився в 24 роки, моєю обраницею стала 32-річна жінка, яка жила зі своєю мамою і дочкою. Я спочатку не надав значення ні тому, що вона старша за мене, ні тому, що в неї є дитина, тому запропонував одружитися. Ми з Світланою розписалися, після чого ми переїхали в мою квартиру. Але досить швидко я усвідомив, що жити з чужою людиною (її дочкою) мені не комфортно.
Я пробував змінити своє відношення до ситуації, але не зміг. Хоча я і намагався дбати про дівчинку, але полюбити її не зміг. Потім дружина народила спільного сина. Сина я дуже полюбив, займався ним весь вільний час, возив до своїх батьків. Але різниця у моєму відношенні до дітей була цілком очевидною. Через це між нами з Світланою виникали постійні непорозуміння.
І одного разу я не витримав, і сам запропонував розлучитися. У підсумку залишився в квартирі один. Від сина я не відмовився, водив його в садок, постійно забирав до себе з ночівлею. Той період став для мене чи не найкращим у житті. Удвох нам було так легко і добре. Тоді ж у мене з’явилася нова робота, до якої я довго прагнув. Довгий час був один.
Потім познайомився з жінкою, яка мала стати моєю дружиною. І знову – жінка з дитиною. Зазначу, що після першого розлучення поставив мету повторно на ці граблі не наступати. Ну не здатний я полюбити чужу дитину! Однак же, став зустрічатися з такою жінкою, запевняючи себе в душі, що ні до якого шлюбу не прагну, просто відносини.
Доля розпорядилася інакше. Я дуже сильно в неї закохався. При цьому швидко зрозумів, що Інна – людина складна, не здатна йти на компроміс чи, тим більше, вибачатися. Розумом розумів, що такий зв’язок треба розривати, серце виявилося сильніше. Розлучався з нею кілька разів, потім сам же приходив назад.
Якось я привів Інну на святкування ювілею моєї матері. За столом, де зібралися всі родичі, Інна почала з’ясовувати зі мною відносини. І мене, і моїм батькам, і присутнім гостям було не по собі від цього. Я твердо вирішив з нею розійтися. Але через кілька днів сам прибіг до Інни миритися.
Вона прийняла, але я виразно відчув, що її ставлення до мене зіпсувався, що не було дивним. Почалося непросте спільне життя. Непорозуміння між нами були регулярними, невдоволення мною практично постійним. Я ж, на превеликий свій жаль, життя без неї не уявляв. Не знаю як, але в таких умовах вона погодилася вийти за мене заміж.
І справа була не в мені, просто людина хотіла народити дитину і мати статус заміжньої жінки. Моя мама її не приймала після того концерту, який вона влаштувала в мене вдома. Просила вибрати між нею і Інною. Зробити подібне я не міг. Через це відносини з батьками сильно зіпсувалися.
У наступному році у нас народилася дочка. Незважаючи на це, жили ми погано. Неодноразово ми розходилися. Періодично я жив окремо. Регулярно вона говорила мені, що жити зі мною не хоче, що я їй неприємний. Від таких слів хотілося лізти на стінку. З одного боку дочка, яку я дуже полюбив, з іншого – жінка, спільне життя з якою ніяк не складається. З її сином, підлітком, я практично не спілкувався. Розумів, що це не правильно, але, як і в першому шлюбі, змусити себе не міг.
Я постійно заспокоював себе, що ще трохи, і хлопець виросте і ми переїдемо жити в мою квартиру. Утрьох стане легше, її ставлення до мене зміниться в кращу сторону. Нічого цього не збулося.
Після чергового непорозуміння я кинув Інну і поїхав жити в свою квартиру. Там, в будинку, що залишився від батьків, мені стало легше дихати. Трохи помирившись, продовжував постійно їздити до неї, спілкувався з нею і дочкою, возив їх на прогулянки. Вона говорила, що жити зі мною не хоче.
Підсумок: ми розлучаємося з її ініціативи. З одного боку, стало легше жити, бачитися з сином від першого шлюбу, бо Інна не дозволяла мені цього робити, тому мені доводилося бачитися з ним іноді і потайки. Також регулярно бачуся з донькою, гуляю і сиджу з нею.
Ось така моя історія, ціла сповідь. Не знаю, чи зможу я ще стати щасливим?
Фото ілюстративне – medbooking.
