fbpx

Якось я прийшла до мами, принесла їй свіжого домашнього супчику, стала в неї прибирати а вона мені каже: – Наталка у мене така молодець. Сестра твоя дуже мені допомагає, он, поглянь, які продукти мені купила. Повний холодильник! Заглянь! Я аж заплкала, мамі нічого не сказала, не думала, що вона так швидко все забуде

Моя рідна Наталка знову мені сьогодні подзвонила, вона нашій мамі плазму нещодавно хорошу і недешеву придбала, а тепер сказала, що ми повинні зробити мамі рівноцінне придбання, маємо теж їй тепер щось купити за ті ж самі гроші, щоб було справедливо.

– Я так за всі ці роки втомився вже гнатися за твоєю сестрою, – розумно та спокійно сказав мені мій власний чоловік, – якщо у неї є гроші на те, щоб допомагати мамі зараз, нехай їй хоч ділянку на Місяці велику купує, якщо є за що, а ми з тобою допомагаємо твоїй мамі і так, як можемо зараз собі це дозволити і ніхто нам не має права наказувати, це має бути наше свідоме рішення.

І нічого у нас постійно просити те, чого у нас немає, просто соромно має бути вже. Скільки це буде тривати, сил немає?

Я вже і сама так думала, тільки моя сестра Наталка вважає інакше: ви повинні мамі допомагати так, як і ми, адже вона потребує зараз допомоги.

– Якщо ми даємо їй 5 тисяч і з вас теж, обов’язково 5. Якщо ми оплачуємо мамі санаторій чи черговий якийсь відпочинок, будьте ласкаві вкладатися точно такі самі кошти, або оплачуйте їй відпочинок на наступний рік, щоб було справедливо, адже так для мами буде дуже добре. Це дочірній борг важливий, ви так і знайте там собі, – постійно мені нагадує сестра.

Ми з Наталкою рідні сестри. Нам обом вже за 30 років. І зовні дуже схожі, і професії у нас однакові, а ось після закінчення інституту наше життя стало сильно різнитися між собою.

Я вийшла заміж за рядового інженера, зараз у нас з чоловіком син та дочка, квартира взята в кредит, на рахунку кожна копійка у сім’ї, як ніколи, яку або на дітей витратити, або в банк віднести потрібно.

Продукти лише по акціях ми купуємо, речі на розпродажі всі беремо, бюджет розписаний не на папері, а в голові у мене постійно. Продуманий, розтягнутий на кожний місяць. Ніякі позапланові витрати в нього просто не втулити.

Наталя моя ж з заміжжям не поспішала, а в 28 років, коли у мене було вже двоє діток раптом вийшла заміж за досить таки багатого чоловіка.

Обранець моєї сестри був уже один раз одружений, від першого шлюбу є доросла дочка.

З Наталкою у чоловіка різниця у віці в 15 років. А по часу заміжжя сестри якраз співпало з виходом на пенсію нашої мами.

Ну і почала відтоді Наталя дивну свою політику, що мама на пенсії тепер вдома сидить, мамі потрібно допомагати, усім без винятку, хто б з цим сперечався.

Але пенсія у мами цілком собі нормальна, як на сьогоднішні мірки, без продуктів та елементарних речей вона не буде сидіти, як усі люди.

Але моя рідна сестра твердо сказала: будемо мамі давати гроші щомісяця тапер постійно. Тільки порівну, щоб ніхто в образі не був, щоб було справедливо.

А порівну у мене зовсім не виходить зараз, на жаль.

Наталка немов спеціально загадує непідйомні для мене суми на сьогоднішній день. Їй що? Сидить вона вдома, не працює зовсім, ще й няня їй з сином допомагає.

У грошах чоловік її, яка подарувала йому довгоочікуваного спадкоємця, взагалі не обмежує зовсім. А вона вже витрачає їх куди заманеться, а тепер ще й хорошою донькою хоче бути, прямо найкращою, адже має таку фінансову можливість. Але ж у сестри немає таких статків.

Взяла у чоловіка Наталка на кишенькові витрати і без проблем 2 тисячі мамі виділила.

А у мене, щоб знайти в своєму мізерному бюджеті ті ж 2 тисячі, дуже треба економити на всьому, і не один місяць, а як мінімум три, щоб просто так своїй мамі гроші віддати.

Наче насміхається сестра з нас, купить мамі дорогі чоботи і просить рівно половину їх вартості і нам докласти.

А можна було б і більш бюджетний варіант знайти, і за якістю нічим не гірші, я собі набагато дешевші купую, такі, як мама наша носить, лише сняться мені.

– Мама виростила нас одна, – як молитву повторює завжди Наталка, – вона заслуговує тепер найкращого від нас, і ми маємо так ставитися до неї. Що це ми будемо їй купувати всякий непотріб, економити на ній, хіба так нормально? Я не розумію, чому це тобі може не подобатися.

Ну без питань, хто з дітей має великі можливості, той і допомагає більше, я це дуже добре розумію.

Я і раніше сама до мами завжди бігала: наготую їй, приберу, зходжу в магазин, щоб щось їй купити. Благо, що і живу я не дуже далеко від неї.

А тепер приходить медсестра, прибирання робить найнята прибиральниця, а половину грошей я повинна віддати за це своїй рідній сестрі. А навіщо, чому ж зі мною не порадитися перед ти, як чужих людей просити і гроші їм платити?

Я б сама прекрасно все зробила, по можливості, якби мала час, кому треба в очі пил пускати?

Але найприкріше, мама за ці роки вже звикла до цього, сприймає дуже добре те, що ми так дбаємо про неї, але, здається, навіть не думає про мене і як важко мені.

Забула і ціну грошам тим, просто купається в щасті, наче не бачить, як мені важко зараз самій. А ми планували з чоловіком кредит закрити раніше, але не виходить, за Наталкою тягнемося.

Мама сама нічого ніколи не просить у нас, але продуктам, принесеним мною і купленим за акції вона вже не радіє: найдешевше, суцільна хімія, хочеться щось смачненького, таке, як мені Наталка приносить. “Наталка мені все привезла з “Вершини смаку”, наступного разу і ти мені принеси.

А рік назад у нас з сестрою трохи до суперечки не дійшло, вона вирішила мамі дачу купити невеличку. Щоб влітку мама квіточки вирощувала і з онуками на природі час проводила.

Сестра пропонувала мені взяти якийсь кредит, щоб порівну вкластися. Але для нас це абсолютно неприйнятно на сьогоднішній день, ми таких грошей вже самі давно не бачили.

В результаті купила дачу Наталі мамі сама: чоловік їй гроші виділив для цього.

Оформила дачу на себе, це справедливо я вважаю, я до того зовсім нічого не маю.

Я з дітьми якось на вихідні приїхала, допомогти прополоти мамі город, щось посадити заодно. Збиралися ночувати залишитися зі своїми дітьми, а ввечері, несподівано, приїхала моя сестра.

– Я мамі дитину привезла, щоб посиділа з нею, сама тут теж переночую, так що тобі з дітьми спати вже буде ніде тут притулитися навіть. І так би мовити, я за дачу платила сама зі своїм чоловіком, мені і музику замовляти, радитися ні з ким тут не буду, сама все чудово маєш розуміти, – сказала мені сестра.

Я помчала, щоб встигнути на останню електричку. Найприкріше для мене те, що мама ні слова на захист своєї доньки не сказала, навіть дітям не запропонувала ночівлю. Мовчить, в усьому погоджується з Наталкою. І на словах все тільки: Наталко, донечко, розумниця, помічниця моя.

А якщо її Наталка в один день залишиться без чоловіка? Добре, що хоч дача на ній оформлена, а більше нічого! Все майно у її чоловіка на інших осіб, на колишню дружину і дочку.

Син маленький зовсім, його ще не подумали ні власником нерухомості зробити, ні співвласником бізнесу. Як тоді моя сестра вже заспіває? Що вона тоді робити буде?

Це, звичайно, з області припущень. А поки тільки образа і на сестру, і на маму, звісно також. Яка одного разу нетактовно дорікнула мені:

– Ось Наталка мені допомагає у всьому, як хорошій та добрій доньці і належить. А що ти? Не потрібно було за жебрака заміж бігти, треба було кращу пару собі підшукати, щоб не сидіти у злииднях. Ледь там кінці з кінцями зводите. Ти себе забезпечити не можеш.

Забула мама моя, як ми росли в дитинстві, як на двох у нас з сестрою були одні вихідні туфлі і сукня. Як поки Наталка життя своє влаштовувала, я з нею в лікарні жила мало не щодня. Спала сидячи на маленькому стільці в куточку кімнати, а зять-жебрак їй супчики дієтичні возив 3 рази на день, майже цілий місяць старався, щоб свіженьке їла.

Невже гроші здатні зіпсувати навіть таку рідну та дорослу людину, як маму мою? З сестрою все зрозуміло: вона показує переді мною свою перевагу та зверхність, що вона в житті королева, а сестра біднячка.

Але чому так себе веде найрідніша людина, мама? Адже саме я була довгі роки поруч, дбала про її здоров’я, допомагала по будинку. А мій чоловік завжди і в усьому підтримував тещу, жодного разу не перечив, завжди вів себе по-людськи.

У мене якась образа залишилася на душі. Але не знаю на кого більше: на сестру чи на маму мою. Ну хіба так можна?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page