Якось я пригнала корову з пасовиська і, хоч було вже пізно, пішла в поле досапати буряки. А мені телефонує сусідка: пес, каже, гавкає дуже, рветься, а чого — невідомо. А в мені наче похололо, я побігла до хати. Дорогою різні думки в голову лізли, бігла хвилин п’ять, а здавалося 2 години.
Чоловік у мене був дуже добрий — просто золотий. Але, певно, і Богові в Його Царстві потрібні такі люди, тож покликав мого судженого на 50-му році життя. А потім мій Василь приснився мені й каже: «Не плач і не побивайся — я завжди буду з тобою і з дітьми». За матеріалами
Якось я пригнала корову з пасовиська і, хоч було вже пізно, пішла в поле досапати буряки. А мені телефонує сусідка: пес, каже, гавкає дуже, рветься, а чого — невідомо. Прибігаю — корова здулася. На щастя, вдалося врятувати.
Був іще такий випадок. Молодша донька мала захищати дипломну роботу і дуже боялася того захисту. Напередодні їй приснився батько. Прийшов і каже: «Ану розкажи мені все так, як розказуватимеш завтра при комісії». Вона й почала розказувати, а він їй іще питання ставив — і всі до теми. У відповіді на одне з них вона була не впевнена, але вранці прокинулася, підчитала щось, пішла на захист. І один з викладачів запитав її саме те, про що вона прочитала! Тобто батько знав і приходив уві сні, аби допомогти дитині.
Коли в мого сина були великі проблеми на роботі, я поїхала до нього і дорогою зайшла в храм, бо мене мовби щось туди тягнуло. Впала навколішки перед іконою і просила Матінку Божу, щоби допомогла моїй дитині. І до чоловіка звернулася. Нагадала, що він обіцяв у сні завжди бути зі мною і з нашими дітьми. І раптом стало мені так легко, що захотілося бігти з церкви просто до сина. Ніби хтось виштовхував мене. А до цього було важко, сльози лилися самі. Син зустрів мене в гарному настрої, усміхнений. З’ясувалося, що проблеми виникли з вини іншого працівника, який просто підставив мого сина.
Це найдивовижніші випадки, а скільки разів було таке, що я ставила в духовку хліб і засинала, забувала на плиті каструлю з чимось, залишала ввімкнену праску — і завжди щось мене вчасно будило чи повертало додому.
Я постійно відчуваю опіку свого чоловіка, хоча його немає вже шість років. Раджуся з ним подумки, про все йому розказую — це вже стало моєю звичкою. Живу сама, бо діти в місті, але сумувати не маю коли. Зажди в роботі, в клопотах, в молитві.
Ніхто не знає, що нас чекає на тому світі. Але я впевнена, що наші родичі, які вже відійшли, найдорожчі, найближчі нам люди все про нас знають, застерігають, оберігають. Вони — наші ангели.
ГАННА.
Лановецький район.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
