fbpx
Життєві історії
Якось я повертався з роботи і побачив жінку, яка видалася мені дуже знайомою. Я придивився, це була Оксана. Вона ні крапельки не змінилася, була не одна, а з сином

Після закінчення університету я поїхав в іншу область на роботу, там жив мій дядько. Він допоміг мені із житлом, я почав працювати, частину грошей я висилав батькам.

На новому місці я зустрів Ларису, і вже за кілька тижнів вона переїхала до моєї квартири. А потім повідомила, що чекає дитину. Я дуже зрадів цій новині, але мене засмутив дзвінок мого давнього приятеля, який повідомив мені, що моя колишня дівчина Оксана народила дитину. Він впевнений, що я батько малюка.

Цій інформації я не надав значення, за дев’ять місяців Лариса народила дівчинку з блакитними очима.

— У діда пішла, — усміхнулася Лариса, помітивши мій здивований погляд.

Я промовчав тоді, але часточка сумніву все ж таки оселилася десь глибоко. А далі потекли батьківські будні, пелюшки та наші з Ларисою безсонні ночі.

Алінці виповнився рік, коли зателефонувала моя мама і повідомила сумну новину – батька не стало. Похапцем зібравши речі я поїхав на вокзал. Потім я вирішив залишитися з матір’ю, щоб підтримати її і пробув вдома місяць.

– Переїжджайте з Ларисою і онукою до мене, – якось запропонувала мама, – місця всім вистачить.

Я сказав, що подумаю, треба порадитися з Ларисою. Я привіз альбом з фотографіями Алінки і вирішив показати мамі внучку. Вона взяла окуляри і почала їх розглядати.

– Дивно, нашого в ній нічого й немає.

– На дідуся схожа, – відповів я.

– Ця дитина не твоя, сину, – сказала мені мама.

Пазли почали складатися в голові, тому Лариса поспішала переїхати до мене, і дитина народилася не через дев’ять місяців а через сім.

Лариса вперто не брала слухавку. Нарешті я додзвонився до дядька і попросив сходити до нас додому, дізнатися, як вона там. Але родич повідомив мені, що моя квартира пуста. У прямому сенсі порожня, немає меблів і техніки, нічого…

Звільнившись із роботи я повернувся додому. Приятель допоміг влаштуватися на місцевий завод на непогану посаду. Життя стало потроху налагоджуватися Я так і не дізнався куди поїхала Лариса, чому вона сказала мені неправду, а на зниклі гроші та майно просто заплющило очі.

Якось я повертався з роботи і побачив жінку, яка видалася мені дуже знайомою. Я придивився, це була Оксана! Вона ні крапельки не змінилася, була не одна, а з сином.

Тут хлопчик глянув на мене, а я не повірив своїм очам, настільки він був схожим на мене. Оксана побачила моє здивування і зізналася, що Іванко – мій син.

Я запитав, чому вона не сказала мені про це раніше, а вона відповіла, що не хотіла заважати, бо дізналася про дитину, коли я вже поїхав. Я обійняв сина, докоряючи собі, що не послухався тоді приятеля, не приїхав, стільки часу було втрачено.

Через кілька місяців ми зі Оксаною одружилися оселилися у мене, моя мама не натішиться онукові. А днями дружина мене знову втішила — ми чекаємо на двійнят!

Що ж настав час почати здійснювати мою давню мрію — будувати великий заміський будинок, щоб місця вистачило всій нашій великій та дружній родині!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page