Син у мене є один, йому зараз 33 роки. Ріс Михайло, як і всі людські діти, ми його і дуже любили з чоловіком, але й зауваження робили завжди, часто намагалися все йому пояснювати, коли син поводив себе не дуже добре, зайвої копійки у нас не було, я синові нашому рідко щось дороге купувала, в основному солодощі та булочки, хоча для себе й того ми не купували.
Якби не було нам складно, але жили ми не гірше за всіх людей, навіть перший комп’ютер синові купила за те, що відкладала гроші чимало часу. Невістці моїй 25 років, жила з бабусею, її мама до цих пір займається лише пошуками свого жіночого щастя. А її бабуся росла в бідному дитинстві, тому зрозуміло, що вона кожну копієчку берегла, навіть внучку не особливо радувала солодощами та сукнями, навіть якщо мала можливість, бо намагалася зайвий раз нічого не витрачати.
Ось так і знайшли вони одне одного, так доля їх склалася – мій син і його дружина: трохи обділені, люди які жили у бідних родинах, розкоші та багатства вони не бачили зовсім в своєму житті.
Після весілля відразу було де жити: моїх батьків не стало і син успадкував їх однокімнатну квартиру. Колись ми з батьками розміняли трикімнатну квартиру на дві однокімнатні – батькам і нам сином, а потім довго здавали другу однокімнатну, жили на мій заробіток та орендну плату, і ось настав час синові жити окремо з його молодою дружиною.
Відразу після того постало питання з ремонтом у квартирі, син хотів взяти кредит, але я заборонила, я була проти того, щоб він мав ще й такий великий борг: у мене були накопичені гроші, на матеріали для ремонту вистачило, а Михайло зі своїми друзями все зробив власноруч. Ну ж можна і без кредитів у наш час впоратися. Для чого брати такі борги, щоб потім багато років віддавати.
Коли сім’я стала жити окремо, я їх постійно просила не влазити в борги, живіть за тими коштами, які заробляєте, навіть коли заробляєте небагато. Але потрібні були хоч якась меблі, вони взяли їх в кредит без мого відома: дуже дорогі, щоб своїх друзів і знайомих здивувати.
Потім Михайло з дружиною взяти пральну машину, ну тут бабуся невістки підметушилась: і купила їм цю техніку на свої гроші, які були у неї відкладені давно. Ми разом з нею вже почали повчати молодих: перестаньте думати про кредити, ви обоє працюєте, збираєте гроші і купуйте все, що вам потрібно, інакше вам доведеться ще й відсотки платити, а це втратите набагато більше грошей ніж планували. Так-так, головами кивають, мовляв – згодні повністю з нашими словами. Тільки посміхалися за нашою спиною.
Рік пройшов добре, жили наші діти, як і всі люди, за цей час за меблі розрахувалися з двох зарплат, і ще на все вистачало: їжу, одяг і відпочинок.
А згодом почалося, я була засмучена їх дорогими і такими непотрібними, на мій погляд, речами: спочатку два досить недешевих смартфона, потім величезний телевізор з інтернетом, потім багато дорогої побутової техніки, аж до якоїсь мультиварки зовсім дійшло, яка без діла стоїть по сьогоднішній день, навіть ніхто не користувався нею. Я просто не розумію для чого їм стільки всього багато, моя невістка зовсім готувати й не любить.
І як їм ці кредити давали? Михайло навіть у мене просив на робот-пилосос оформити кредит, я сказала, щоб навіть не розраховував на мене, я боргів в своєму житті ніколи не брала, я такого не розумію, завжди розраховувала лише на свої сили, а якщо грошей відкладених не було, то нічого не купувала, а чекала поки відкладемо необхідну суму на все.
Тепер, коли я до дітей приходжу в гості, у них все дуже добре обставлено, деякі речі навіть в упаковках, а в холодильнику в них нічого немає. Вони нікуди не ходять, до них ніхто – нема за що з друзями зустрічатися, борги років на три вперед розписані. Вони стільки винні грошей, що мені навіть думати про це не хочеться зовсім.
Один раз я їх пошкодувала своїх дітей: накупила повний холодильник їжі, мішок картоплі купила. Діти зраділи, їли з апетитом, адже навіть елементарного собі зараз дозволити не можуть. І тут син випадково проговорився, що дружина хоче якусь нову фірмову плиту на кухню з особливими функціями, хоча у них цілком хороша плита, їй всього 2 роки, але для них вона вже дуже проста. Мовляв, така плита – це наступна покупка в кредит.
Я вже не могла мовчати. Яка дорога плита – їм їсти нічого. Вони що – думають, що я їх годувати за свій рахунок буду, навіть якщо працюю, що я щоразу їм купуватиму продуктів повний холодильник?
Все, більше я дітям сказала, що жодної копійки їм не дам. Якщо чесно – у мене зараз зовсім смуток один на душі, тому що знаю, що вони там голодні сидять, але я не можу ж їх годувати за свої гроші, адже прийдеться економити й на собі. Бабуся невістки віддала їм багато консервації, нехай це і їдять. Добре, що ще дітей у них немає, а то чим би вони їх годували?
Як мені вмовити їх жити по-людськи? Нащо їм ця купа непотрібних кредити, коли немає що їсти зовсім?
Фото ілюстративне.
