fbpx
Життєві історії
Якось я подзвонила своїй мамі і попросила, щоб вона посиділа з нашим синочком, та мама відмовила. У нас зараз кожна гривня на рахунку, а найрідніші люди відвернулися від нашої сім’ї

Щиро скажу, що мені непросто все це зараз писати. Черговий раз у мене при бесіді зі своєю мамою по телефону було справжнє непорозуміння, а свекрусі вже і дзвонити не хочу, не знаю, що маю їй сказати.

Справа в тому, що в онука, мого єдиного сина, є дві бабусі, які живуть поруч з садочком, куди ходить наша дитина і не можуть його вчасно забрати додому, вони просто не хочуть цього робити і мені прикро від того. Причому це не мої примхи чи якісь незрозумілі бажання, робота так складається: я сама працюю в магазині позмінно, моя вечірня зміна о 20 годині закінчується, поки я зберуся додому, поки речі складу, це вже пізно дуже, а чоловік на заводі в дві різні зміни, не завжди виходить забрати дитину додому з садочка.

У нашому містечку, де в основному всі заводські, в садочку зробили спеціально групу до 21 години вечора, але за неї треба платити окремо – коштує це дорого дуже, а це постійні витрати великі, це для нас зовсім не вигідно. Та й бабусі у нас є аж дві, якось соромно сказати комусь, що такі справи у мене.

Моя мама працює, але вже о шостій годині вечора вона вільна, робота закінчується. Зате у неї особисте життя на першому місці після того, як вона з моїм вітчимом розлучилася, взяла в пріоритет влаштувати своє особисте життя. Після роботи їй треба відпочити, маски на обличчі зробити, щоб гарно виглядати, так як майже кожні вихідні – у неї побачення, кафе і прогулянки.

Якщо нічого не планує, то вона може до себе зрідка взяти онука, але тільки на вихідні, і на трішки. Вона не любить, коли онук багато бігає і стрибає, вона не може зосередиться, на своїй якийсь медитації. Любить лише часто давати мені й моєму чоловікові якісь рекомендації по вихованню, але сама в цьому брати участь не хоче.

Свекруха – це вже зовсім інша, мати мого чоловіка по життю домогосподарка. Народила чотирьох дітей, з різницею в два-три роки, мій чоловік найстарший, і звикла сидіти вдома. Ну ось начебто і могла піти і забрати онука, що їй важко?! Але вона ж така зайнята, що важко сказати навіть – скільки справ по господарству, а ввечері вона взагалі зайнята: треба на двох молодших і свекра купу їжі наготувати, а це займає дуже багато часу, всіх потрібно зустріти, нагодувати і спати вкласти. Якщо що – її двом молодшим синам 18 і 21 рік, вже цілком здорові чоловіки, щоб себе забезпечувати, але ж вона доглядає за ними, як за малими дітьми.

Один раз моя свекруха забрала внука до себе на деякий час, давно це було, а потім виказувала мені: «Я нічого не встигла зовсім зробити – поки забрала і привела, прийшли мої чоловіки з роботи голодні. Самі народжували – самі забирайте, я більше не буду, ви вже самі, викручуйтеся, як знаєте!»

Якийсь час мені щастило – напарниця любить поспати, і ми вирішили, що завжди буде так виходити на роботу: я перша, а вона друга. Але потім напарниця змінилася, прийшла замість неї тітка якась, її теж, по особистих причинах, не влаштовують вечірні зміни на роботі, і знову довелося платити за групу в садочку синові, щоб він сидів там до 21 години. А це серйозний мінус з сімейного бюджету.

До чого ж, мені важко зрозуміти, коли бабусі, зустрічаючись на святах, одна поперед одної розповідають перед рідними і знайомими про свої заслуги перед онуком: хто що йому купив, хто скільки з ним часу провів. Але нам не потрібні ці подарунки, нам потрібна реальна допомога і тоді гроші зберігатимуться в сім’ї.

Ось і зараз, дзвонила мамі своїй, хоча я досить рідко роблю це, вже просто почала її благати, щоб завтра забрала дитину – у нас в сімейному бюджеті вже просто дірка величезна, нам зараз грошей не вистачає, кожна гривня на рахунку, часи непрості.

Грошима мама нам допомагати не хоче, каже, у мене чоловік є, не вистачає, щоб вона за зятя ще платила, але і забирати дитину теж не хоче теж. Свекруха теж за садочок не заплатить, зітхає, що у неї дуже багато витрат – чоловіки їдять як не в себе. Але як нам тепер самим впоратися? Все, що ми отримуємо, йде на їжу, одяг і господарські потреби, ніяких розваг та відпочинку, а тут ще й ця платна група. Як переконати цих бабусь, вони ж найрідніші люди нашій дитині, щоб реально допомогли нам, щоб ми могли трохи грошей заробити, а не рідкісними подарунками онукові?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page