Я пережила зраду чоловіка і це після двадцяти років шлюбу. Біль, який я відчуваю, словами не передати. Адже ми так довго були разом, стільки всього пережили разом. Чоловік постійно дивився на мене закоханими очима так, що мені заздрили всі подруги. Я ж завжди намагалася бути для нього ідеальною дружиною. Я вже останні роки не працювала, бо не було в цьому потреби. Зате я намагалася створити в домі затишок, робила все для того, щоб чоловік хотів повертатися додому, постійно готувала йому щось смачненьке.
У нас двоє дітей: старшому синові шістнадцять років, а молодшому – чотири. Це зараз ми живемо дуже добре, але так було не завжди. За ці роки разом ми здолали багато труднощів. Найскладніший період був, коли у нас з’явився старший син. Грошей не вистачало катастрофічно. Ми знімали дешеву квартиру із зручностями на вулиці, мені доводилося з відром ходити по воду. Бувало, що ми не мали що їсти і їли одну сосиску на двох. Джерело
Але ті часи давно минули. Тепер у Івана свій власний бізнес – він власник будівельної компанії. У нас є свій будинок, автомобіль, дача. Наш другий син народився вже в любові і достатку. І здавалося б, що ще треба для щастя? Але одного разу Іван пішов на курси з розвитку і просування бізнесу. Там він познайомився з жінкою, в яку закохався. У них зав’язався роман. Я нічого не знала. Ця жінка була розлученою, «в пошуку». Вона запримітила мого Івана. Вони багато часу проводили разом. Так і забрала його з родини. Вона багато років була сама, тому добре знала, що робити. Казала йому лише те, що він хотів чути. Звеличувала його.
Раніше ми з чоловіком все вирішували разом, а зараз у нього з’явилися нові фрази: «Це я так вирішив!», «Я так вважаю!». Ми розлучилися. Щоб вижити, мені довелося влаштуватися на роботу. Грошей вистачає, але прямо в обріз. Доводиться рахувати кожну копійку. А Івана як підмінили. Зараз це зовсім інша людина. Навіть аліменти на дітей не платить. Вважає, що, раз діти живуть з матір’ю, це і є для неї потурання. Тому вона повинна їх утримувати. Іноді він бере молодшого сина і оплачує йому розваги.
Якось я йому подзвонила, що потрібно терміново купити меншому синові чобітки курточку, адже прийшла весна, дитині нічого носити, все взуття стала йому малим. В цьому віці діти швидко ростуть. Іван поїхав, купив черевики за тисячу гривень і курточку за вісімсот, а потім вирішив, що він цю суму виплатив нібито як частину аліментів.
Одного разу я йому сказала, що у мене грошей взагалі немає, заплатила за садок. Їду дітям купувати нема на що. Чоловік мене ошелешив: «Це твої проблеми! Живіть за можливостями!». І це рідний батько говорить своїм дітям?
Нещодавно у старшого сина був День народження, з іншого міста приїхала в гості хрещена, привезла подарунків, пішли всі разом в ігровий центр відзначати свято. Іван теж приїхав, але навіть сина не привітав – жодного подарунка. Я бачила, як розстроївся син. Чоловік забрав молодшого сина, навіть торт не дав дитині доїсти. Сказав, що у них буде своє свято. І поїхав. Тепер забирає дитину на два дні, потім на два дні привозить.
Я не розумію, що взагалі сталося з Іваном. Як він за короткий час міг так змінитися. Раніше він був порядною людиною, який ніколи нікого не залишить в біді. Був люблячим чоловіком і чудовим батьком. А зараз? Абсолютно інша людина. Йому все одно, чи є їжа у його дітей. Не розумію, чому так сталося, дуже боляче за дітей.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
