А врешті сваха моя таки залишилася дуже незадоволеною.
Свекруха моєї доньки образилася на те, що дочка моя, Олена, мені довіряє онука, а не їй. Але я не розумію, як може бути інакше?
Я зі своїм онуком Сергійком з народження дуже часто сиджу. Я на цей час до них майже переселилася.
Живуть моя донька зі своїм чоловіком разом в квартирі, яка раніше моїй свекрусі належала. Після того, як її не стало, ту квартиру успадкував мій чоловік, рідний батько моєї Оленки.
Коли наша донька вийшла заміж, ми з чоловіком дуже добре подумали і вирішили віддати цю квартиру молодим. Чоловік оформив дарчу на Оленку.
Хоча ця квартира не дуже велика, однокімнатна, але для молодої сім’ї на старт – досить таки гарне житло.
Справа в тому, що у батьків мого зятя теж є спадкова квартира, якраз від матері сваха її успадкувала. І квартира ця – двокімнатна і простора.
Коли Оленка чекала дитину, я розуміла, що дітям в однокімнатній квартирі може бути мало місця, адже одна справа, коли живуть двоє дорослих людей, а інша – коли в сім’ї з’являється дитятко. Це зовсім інший побут.
Ми з чоловіком вважали, що буде краще, коли в наших дітей буде окрема кімната, а в їх дитяти – окрема.
І я якось запитала у своїх сватів, чому вони не оформляють її на свого єдиного сина, її зятя, щоб у їх сім’ї було більше місця. Пояснила, що ми он свою квартиру дітям віддали, аби їм легше жилося.
– Бач ви які! Подарували дочці своїй квартиру – молодці. Нехай живуть. А чому ми повинні зробити те ж саме? У вас однокімнатна квартира була, невелика зовсім, її не шкода. Мій чоловіка через рік-другий піде з роботи, я на пенсію піду і що ми будемо робити? Наша квартира – наша надія на старість. Наша надбавка до пенсії. Ми не будемо робити так, як нам кажуть.
Я тепер думаю, що вийшло якось не по-людськи, а нам з чоловіком, що виходить, на старість нічого не треба? Чи правильно ми вчинили, коли віддали свою квартиру?
Фото ілюстративне.
