– А на що ти сподівалася? Що про тебе хтось подумає? Може хоч зараз усе сама побачиш і зрозумієш, – картала мене моя сестра, коли я з валізами приїхала в село, бо ні дочка, ні син мене у себе не прийняли.
Я вже багато років на заробітках в Італії. І навіть собі не уявляла, що в мене вдома робиться, бо діти мені по телефону говорили одне, а коли я приїхала, то по факту виявилося зовсім інше.
Вдома мене не було останніх 5 років, бо я не бачила сенсу кататися туди-сюди. Робота добра була, гроші я заробляла, тож старалася щось більше скласти.
Але не стало моєї мами, і я вже була змушена приїхати. Тут мої син і дочка вже показали справжнє ставлення до мене. Сказати, що я засмучена, це нічого не сказати, бо я не сподівалася на такий прийом.
Син у мене старший, і я спочатку йому допомагала. Він одружився і привів невістку додому. Степан у мене завжди мав важкий характер, він звик до того, що має бути так, як він сказав, тож у вибір сина щодо дружини я не втручалася.
Захотів Степан наш будинок відбудовувати. Склав план, що треба зробити і як, і мені такий підхід до справи сподобався. Я стала висилати сину гроші, а він будував. Старався дуже, все хотів до ладу зробити, і я дуже тішилася, що мій син справжнім господарем став.
Потім підросла донька, теж захотіла заміж виходити і стала просити, щоб я їй квартиру купила. Я вважала, що так буде правильно – сину будинок, доньці квартиру. Але Степан був не в захваті від цієї ідеї, бо розумів, що я його позбавляю прибутку на кілька років.
Купила я двокімнатну квартиру доньці, і таким чином вважала, що діти у мене забезпечені. Гроші, які я висилала потім, син з дочкою ділили навпіл, по 500 євро щомісяця. Собі я нічого не залишала.
Якось я передавала гроші через водія буса, а він так, жартома, каже: “Ваші діти на мій приїзд чекають більше, ніж на Ваш”. Я тоді не зрозуміла, про що він говорить, і лише тепер, коли приїхала, до мене дійшло – я своїм дітям не потрібна, їм потрібні лише мої гроші.
Провели ми маму в останню путь, посиділи, пом’янули, і я стала збиратися. Сестра почала мене просити, щоб я залишалася у них ночувати, але я до дітей і внуків дуже хотіла.
Прийшла я до сина, він живе в цьому ж селі, але на протилежному боці, а його вдома не було. Невістка мене зустріла не дуже привітно, навіть в хату не запросила. Але зробила вигляд, що дуже хоче мені допомогти – завела машину, яку я їм купила, і запропонувала мене відвезти до доньки в райцентр, а це десь кілометрів 10.
Я зрозуміла, що у сина мені не вдасться заночувати, тому поїхала з невісткою до доньки. Дочка наче зраділа, нагодувала мене, потім ми пили каву і про життя говорили, але ночувати у них я теж не залишилася, приїхав зять з роботи і відвіз мене назад у село.
– Мамо, у нас тут місця немає, ти ж купила невелику квартиру, лише дві кімнати, тож Сергій тебе в село повезе, у тітки заночуєш, – вирішила донька.
Зять швидко завів машину і повіз мене в село. Треба було бачити очі моєї сестри, коли вона мене з валізами на своєму порозі угледіла.
Я не витримала і розплакалася. А вона стала мене картати, що вона мене попереджала про те, що моїм дітям дуже добре біля мене живеться, але я її не слухала, от тепер і маю результат.
– Ти там гарувала, а вони за твої гроші по Єгиптах і Туреччинах роз’їжджалися. І тут ні в чому собі не відмовляли, – каже з докором сестра. – А ти, наче банкомат, гроші висилала і висилала.
Прикро мені було чути, що я лише банкомат, а не мама, але так воно і є, якщо ні син, ні донька не знайшли в своєму домі місця, де б мені можна було постелити.
Довго вдома я не затрималася, зателефонувала водію і попросила мене забрати найближчим часом. Коли я поверталася в Італію, водій мене запитав, чого так швидко. А потім ми обоє згадали ті слова, які він мені казав, що мої діти раді більше його бачити з моїми грошима, ніж мене саму.
В цій поїздці я багато зрозуміла, і вирішила, що більше діти від мене нічого не отримають, нехай живуть як знають. А я тепер буду думати лише про себе, і найближчих років 5 додому не збираюся, буду збирати гроші собі на квартиру.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
