fbpx
Життєві історії
Якось я купила трохи м’яса і ковбасок, спекла на вечір чоловікові відбивних. А діти люблять ковбаски, от я і взяла, думала їм в школу дати бутерброд. Тут приходить Олег з нареченою, свекруха, звичайно ж, садить їх за стіл, де з’ясовується, що це вона приготувала улюблені відбивні молодшого синочка. І ковбаски прикупила, які наречена Олега любить. Я була ошелешена, але мені залишалося тільки мовчати

Після весілля я пішла в невістки. В квартирі жили мама чоловіка, його молодший брат і ми. Свекруха піднімала своїх синів одна, так як свекра давно не стало. Чоловік мій старший, його молодший брат, Олег, вчився в університеті.

Хоч, на перший погляд, нас і було багато в квартирі, жили ми непогано. Чоловік працював, я з дитиною сиділа в декретній відпустці, але підробляла. Робила вдома переклади, отримувала непогані гроші. Та й свекруха ще працювала. Ми з нею прекрасно ладили. Потім брат чоловіка закінчив навчання і поїхав працювати в інше місто.

А через чотири роки він повернувся з нареченою. На той момент у мене вже було двоє дітей. Одна дитина в школі, інший в садку. Я працювала. Свекруха вийшла на пенсію. Ми відкладали гроші, щоб згодом придбати своє житло.

Коли приїхав Олег, він привіз певну суму грошей, і мати порадила йому взяти квартиру в нашому ж будинку, на останньому поверсі, без ремонту. Через це вона продавалася набагато дешевше. Брати швидко домовилися. Ця квартира, в якій ми живемо, залишиться нам, а нагорі буде його особиста власність. Там теж було три кімнати.

Ми доповнили суму з наших заощаджень, і вони купили цю квартиру. Молоді переїхали, і стали потихеньку приводити її в порядок. Обоє працювали, не лінувалися. Збирали гроші на ремонт і на весілля. Збиралися відзначити її, як годиться, з розмахом. Все добре, от тільки вечеряти вони продовжують приходити до нас.

Мені не шкода, але останнім часом це вже переходить усі рамки. Тільки поміркуйте самі: свекруха гроші нам не дає. Вона збирає свою пенсію «на чорний день», як вона каже. Так ми і не просимо. Працюємо тільки я і чоловік. Все, що треба в будинок, купуємо ми. У нас двоє дітей. Всіх нас треба взути, одягнути, нагодувати.

Грошей, що ми отримуємо, вистачить впритул, але і тільки. Машина у нас старенька. Постійно щось в ній ламається. Купити нову, поки не можемо. Всі гроші віддали братові. Треба б зібрати, але тепер, з приїздом брата, відкладати не виходить. Ми приходимо з роботи, сідаємо вечеряти, слідом приходить Олег з дружиною. І звичайно відразу до нас, за звичкою. Це ж його рідний дім.

Якось я купила трохи м’яса і ковбасок, спекла чоловікові відбивних. А діти люблять ковбаски, от я і взяла, думала їм в школу дати бутерброд. Тут приходить Олег з нареченою, свекруха, звичайно ж, садить їх за стіл, де з’ясовується, що вона приготувала улюблені відбивні молодшого синочка. І ковбаски прикупила, які наречена Олега любить.

Я була ошелешена, але мені залишалося тільки мовчати. Якщо раніше, наречена брата, хоч викликалася посуд помити, так останнім часом навіть на кухню брудні тарілки не відносить.

Піднімаються обоє, кажуть «дякую», і йдуть до себе на десятий поверх. А я, втомлена після роботи, мию посуд, прибираю. Ну, ось навіщо вони так роблять? Пробувала натякнути чоловікові. Так він мені каже, тобі мовляв, що, для мого брата їжі шкода? Та не шкода мені! Тільки ж виходить, ми утримуємо їх. І це триває вже чотири місяці.

Піднялася я на днях до них віднести парасольку, яку брала у них моя свекруха. Дивлюся, у них холодильник все ще в упаковці стоїть. Два місяці, як купили. Питаю, а чому ще не включаєте? Так вона мені так спокійно відповідає: «А навіщо? Ми все одно внизу їмо. Вранці тільки каву п’ємо, а обідаємо на роботі».

Тут вже я не витримала і, спустившись вниз, все висловила свекрусі. Її відповідь мене приголомшила: – Я, як годувала своїх синочків, так і буду годувати. І вас, невісточок, теж годую. Що в цьому поганого.

– Так, але тільки ми з чоловіком продукти купуємо. Вони гроші на їжу не дають!

– Ну і що? Дадуть, коли у вас не буде.

Ну, ось в цьому я сильно сумніваюся. Тільки не слухає свекруха нікого. Сама ні копійки не дає, а ображається, що ми шкодуємо їжу для її сина. І що робити, я не знаю.

Фото ілюстративне – vpravda.

facebook