Багато років тому я народилася і виховувалася в досить таки небагатій, але родині службовців, батько мій працював в місцевому театрі, там же він і підробляв художником, мама – була бухгалтером, спочатку все було добре.
Часті гастролі нашого батька призвели до того, що він почав часто зустрічатися з друзями майже щодня, спочатку трохи, потім все більше і більше, грошей в сім’ї постійно не вистачало, через гулянки батькові довелося піти з театру, багато раз влаштовувався в різні місця художником, але довго ніде не затримувався. За цю професію тоді платили копійки, сім’ю на ці гроші, особливо, не прогодуєш.
Мама більше дітей не народжувалася – хоч би одну дочку нагодувати і одягнути. Я підростала, розуміла, як важко мамі, нічого ніколи не просила. Мріяла, що, коли виросту, вийду заміж і так бідно жити не буду, як жила моя мама, буду прагнути до кращого та щасливішого сімейного життя. Згодом я пішла вчитися в педучилище на вихователя, але там сталася неприємність – не здала один іспит, довелося піти.
Мама пропонувала мені ще куди-небудь вступати вчитися, але я вирішила піти працювати, щоб допомогти мамі, щоб не жити лише за її гроші, щоб мамі було легше. Влаштувалася працювати я звичайною робітницею на завод.
Незабаром познайомилася з хлопцем, стали зустрічатися, я закохалася, мені здавалося, що і він мене любить, але з часом зрозуміла, що помилялася дуже в цьому. Майже через рік після нашого знайомства він зробив мені пропозицію, я погодилася вийти заміж за нього, йому тоді було 23 роки, а мені 20.
Я абсолютно не була готова до заміжжя, не вміла добре готувати, мене ніхто цьому ніколи не вчив, я тоді погано розбиралася в побутових питаннях, а чоловік одразу став ставити високі вимоги, ні в чому не допомагав мені, постановив, щоб я віддавала йому свою зарплату, адже він гарно буде розпоряджатися сімейним бюджетом, а я витрачатиму гроші на вітер. Характер у нього був дуже непростий, вирішував всі питання в домі, а я завжди мала прислухатися до думки Павла.
Павло ніколи не радився зі мною, не питав моєї думки, він вважав, що лише сам може прийняти правильне рішення. Відносини наші складалися не кращим чином, він був холодним до мене, і мене це щиро засмучувало. Чоловік був дуже жадібний, нічого не дозволяв мені купувати, на всі прохання відповідав – “обійдешся”, а на себе витрачав скільки хотів. Так і продовжувала жити в бідності. Я лише сумувала, і все мовчала. Навіщо?
Пробувала радитися зі своєю мамою, а у неї одна відповідь – “вийшла заміж, живи, розлучатися не варто, що люди скажуть?” Я народила тільки одну доньку, другої дитини чоловік вже не хотів, він і з донькою мало займався. Так і жили – поруч, але не разом. Як потім з’ясувалося, він і не любив мене, побачив, що гарна дівчина, з поступливим характером, а вдома відносини з матір’ю не складалися, ось і вирішив одружитися, піти з дому, на перших порах жити у доброї тещі.
Через 20 років чоловік пішов від мене, та жінка вже була заміжня, мала 2 дітей, молодше мого чоловіка на 17 років, дуже хотіла жити з ним, але не вийшло, її власний чоловік таки був проти, не хотів з нею розлучатися. Вона залишилася в своїй родині, одним словом змінила своє рішення, а чоловік вибачив їй. А мій Павло повернувся до мене додому.
Після цього наші стосунки з Павлом зовсім розладналися, тим більше він став затримуватися десь, міг взагалі додому повернутися вранці, ми продовжували жити в одній квартирі, але були, як чужі люди.
Через 6 років не стало моєї свекрухи, звільнилася квартира і мій чоловік відразу ж переїхав жити туди. Прожив там один 17 років, а потім його не стало.
Я описала своє життя в загальних рисах, а насправді в цьому житті було дуже багато подій, напевно, місця не вистачить про все написати, але я дуже шкодую, що все своє життя лише пливла за течією, що не зробила рішучий крок і не залишила нехорошого чоловіка. Я б розлучилася вже давно, але мама постійно мені говорила, що це не правильно, що люди скажуть, як родина подивиться на це. Я думала про чужих людей, але не думала про себе. Шкода, що я слухала маму, а могла б бути щасливою. Чи варто залишатися з чоловіком і зберігати сім’ю, коли йому це зовсім не потрібно.
Фото ілюстративне.
