Я розлучився після майже 30 років сімейного життя. Ні, я не проміняв дружину на молодицю, я просто пішов. Дорікнути мені нема в чому – діти виросли, у них свої сім’ї, та вони мене і підтримали в моєму рішенні. Вони не пішли проти матері, вони просто зрозуміли – і мене якось треба поберегти.
З дружиною я познайомився в кінці 80-х. Мені вона подобалася, на ті часи вона була з «модних» дівчат, хоч і не перша красуня. «Хімія» на голові, вибілений чубчик, вся така модна. Батьки мені говорили: «Це не твоя дівчинка, синку, з її характером тобі буде дуже нелегко». За матеріалами.
Я прислухався до думки батьків, і був готовий уже відступитися, але вона сама почала бігати за мною і я здався. Ми одружилися в 92-му році, в найскладніші часи, але я твердо вирішив, що для сім’ї я зроблю все.
В ті часи всі намагалися побудувати свій бізнес. Я торгував, платив данину, йшов в «нулі», і знову піднімався. Дружина народила сина в 94 році. До кінця 90-х я зміг зміцнитися в бізнесі, пішла торгівля, відкрив два магазини. У 97 році народилася дочка. Чим більше грошей мені приносив бізнес, тим більше дружина говорила, що їй все мало.
Вона нічого не розуміє в бізнесі, але постійно втручалася в нього з безглуздими порадами. Сама вона не працювала, то декрети, то просто не хотіла.
Я намагався подовше затриматися на роботі, адже вдома дружина придумувала будь-яку причину, щоб дістати мене. Але і в ті недовгі години мого перебування вдома (і то – заради дітей), вона не вгавала з докорами: чому рідко буваю вдома, хто їй тут шухляду полагодить, і де тепер її кращі роки життя?
Син у мене якось запитав: «Чому мама так весь час так з тобою говорить? Ти ж хороший і добрий». Між іншим, йому було тоді 6 років, він все бачив і розумів. І дочка, коли я приходив додому, обіймала мене ручками, ніби захищаючи від нападок її матері. До речі, я ніколи не брав відпустку, весь час працював, я просто не уявляв себе «відпочиваючим» з дружиною. Я просто відправляв всю сім’ю на море до бабусі дружини, а сам насолоджувався тишею.
Перша спроба піти від дружини у мене була в 2004 році. Я пішов з квартири, між іншим – купленої мною, але для дітей же купленої. Пішов жити до двоюрідного брата, де дружина мене дістала: дзвонила, просила повернутися, мовляв, вона всі помилки зрозуміла. Навіть тесть з тещею мені надзвонювали: «Та знаємо ми, що у дочки характер не подарунок, але повернися до неї, будь ласка, хоча б заради дітей, а вона обов’язково виправиться». Повернувся, заради дітей, та й пошкодував дружину. Сподівався, може вона і справді зміниться.
Дружина півроку робила вигляд, що виправилася. А потім знову почалося: «Та ти ніхто, ти ж навіть заробляти нормально не вмієш!». Скільки разів я знову намагався піти, але в такі моменти я бачив очі своїх дітей: вони хвилювалися, що я знову можу піти, як тоді – в 2004 році, що у мене сил не було їх залишити.
Та й дружина знову починала молити мене не кидати її. Але любові до дружини вже не було, мені навіть говорити з нею було неприємно. У 2011 році у мене почався легкий роман з однією жінкою, мабуть, потрібна була віддушина. Але він тривав всього трохи більше року.
А потім діти виросли, пішли весілля сина і дочки, одне за одним, діти розбіглися. Начебто я і змирився вже з долею жити з дружиною, але все ж цей рік став повністю переломним, ще взимку. Новорічні свята затягнулися, і після посиденьок з дітьми пішли зустрічі з друзями. Але мені вже було пора повертатися до свого бізнесу.
Ось, в один з таких вечорів я прийшов додому раніше, на кухні працював телевізор, а дружина там з подругами сидить. Скільки я на свою адресу бруду почув за своєю спиною! Як вона мене очорняла перед подругами! А подруги реготали і підтакували!
Я зайшов на кухню, сказав всім: «Привіт!», А дружині: «Прощай, люба!». Збирав речі під її благання: «Прости, ти все неправильно зрозумів!». Подруг як вітром здуло! Я пішов і знав, що вже не повернуся.
Живу поки на знімній квартирі, але я знаю, що квартиру я собі скоро куплю. Подав на розлучення, діти сказали: «Маму шкода, але тебе ще більше було шкода». Дружина мені досі дзвонить, просить повернутися, але мені вже байдуже! Уже не чіпають її благання, навіть совість не гризе. Я її не люблю, причому зовсім.
Ми уже офіційно розлучені. Тепер я вільний чоловік в свої 53 роки. Шкода втрачених років, але з цим вже нічого не поробиш. Думаю, що така історія не лише у мене. Багато моїх друзів теж живуть з дружинами лише заради дітей. А коли діти виростають, ти залишаєшся наодинці з людиною, яка вже стала тобі чужою.
Фото ілюстративне – Dari.
