fbpx
Життєві історії
Якось вранці Марія вийшла з хати на роботу до сільської ради, де вона працювала секретарем. Біля будівлі вже зібралося кілька працівників. — Доброго ранку всім! — приязно кивнула жінка колегам. Ті дружно відповіли їй, проте Марії здалося, що вони дивно на неї дивляться. — І тобі доброго! — мовила прибиральниця Клава — перша пліткарка на селі. — Ох, Марійко! Учора твого Ростика бачила. Цілісінький день вашу куму Надьку в машині возив. Туди-сюди, туди-сюди. А згодом додому завіз і до самого вечора там сидів. Марія ледве досиділа робочий дені і після обіду швидко побігла стежкою до свого чоловіка, вивідати всю правду, бо людям в очі не могла дивитися

Все таки Марія мала дуже щасливу жіночу долю. Вийшла вона заміж з великого кохання, у сім’ї панувала злагода. Із чоловіком Ростиславом виховували двох чарівних донечок. Старша вже 8-ий клас закінчує, а молодша — 6-ий. Не було причин нарікати на життя…

Ось сьогодні зранку Ростик знову ішов на роботу та так пригорнувся. Жінка провела чоловіка до воріт і вернулась у дім. Готувала дітям сніданок, думки снували приємні та лагідні. Донечки пішли до школи, і Марія спішно зібралася на роботу. Мимохідь кинула цікавий погляд у дзеркало і сама собі радісно усміхнулась. Ще й досі струнка та вродлива вона. Вийшла з хати і стрімко закрокувала звичним шляхом до сільської ради, де вона працювала секретарем. За матеріалами

Біля будівлі вже зібралося кілька працівників.

— Доброго ранку всім! — приязно кивнула жінка колегам. Ті дружно відповіли їй, проте Марії здалося, що вони трохи дивно якось на неї дивляться.

— І тобі доброго! — улесливо заторохкотіла прибиральниця Клава — перша пліткарка й вигадниця у всьому селі — а тоді притьмом слідом:

— Оце, Марійко, хотіла щось тобі сказати, та не знаю, як і почати…

Умостилась швиденько у кріслі навпроти жінки й дірявила її очима-колючками.

Це вже, певно, якусь вигадку у вуха внести хоче, подумала відразу Марія, бо добре її знала за стільки років. Знає ж усі новини в селі. А ще й свого докладе — і така карколомна історія виходить, що куди тим телевізійним мелодрамам, такого ніхто не вигадає!

— Та кажіть уже, Клавдіє, швиденько! Чого в собі тримати?

— Ох, Марійко! Учора твого Ростика бачила я… Цілісінький день вашу куму Надьку в машині возив. Туди-сюди, туди-сюди… А згодом додому завіз і до самого вечора там сидів… На власні очі все те я бачила…

Марія аж здригнулася від почутого. Знала ж бо добре свою куму. Ще замолоду розійшлась із чоловіком, лишилась сама з двома дітьми. Та недовго сумувала… Охочих втішати самотню молодицю знаходилось чимало. Невже тепер і Ростика причарувала вона так пильно? Не може такого бути. Досі не помічала за ним, щоб задивлявся на інших жінок. Завше їй повторює, що кращої в цілім світі не знайде. Це, мабуть, Клава знову щось вигадала сама! Але десь глибоко в душі ворухнулася підозра якась до чоловіка свого…

Клавдії вона якось ніби байдуже сказала, щоб не заважала працювати, і випроводила її із кабінету. Занурилась сама у роботу — це відверне від надокучливих думок.

Того вечора Ростик прийшов з роботи таки пізно. Марія зустріла чоловіка крижаним поглядом, та він цього не помітив.

— Привіт, сонечко! — чоломкнув дружину в щоку. — Сьогодні не день, а справжня божевільня. Все не так. Чого вартий лише приїзд районного начальства! Якби ж хоч іще щось тямили в агрономії. А то тільки командують — і на тому все… Марудили нас аж до сутінків. За весь день не мав часу навіть чаю випити. Що в нас на вечерю смачненького є, ти ж у мене хороша господинька? Я такий голодний… Але спершу перевдягнуся піду швиденько.

Ростик пішов до кімнати, а Марія неочікувано для самої себе гукнула чоловікові вслід:

— А що — Надька хіба не годувала тебе в себе?

Ростик вернувся на кухню і витріщився на жінку.

— Ти чого, Маріє?

— Та нічого… Просто люди в селі балакають, що куму нашу возиш цілий день… Може, поясниш?

— Цікаво, що я маю пояснювати? Те, що твій хрещеник Тарас занедужав і Надя попросила його в районну лікарню відвезти? Я не думав, що маю за подібне виправдовуватись перед тобою, хотів допомогти людям, то ж дитина… І з яких пір ти стала сільські плітки слухати?

Стільки в його очах було прикрого подиву, що Марія аж осіла на стільчик від сорому. Плечі в жінки здригнулись. З очей потекли сльози.

— Пробач, — схлипнула тихо. — Я нерозумна якась зовсім…

Ростик підійшов, обійняв кохану за плечі.

— От тобі й маєш! Ще нам тільки сліз не вистачало… Я так зрозумів, що буду голодним сьогодні зовсім?

Марія миттю підхопилась, витерла заплакані очі, усміхнулась до чоловіка.

— Хіба ж бодай колись таке було? Іди перевдягайся. Сьогодні в нас — борщ із чорносливом. Твій улюблений…

За кілька хвилин усією сім’єю вечеряли, жартували про все. Донечки весело сміялись, Ростик підморгував Марії. А згодом голосно сказав:

— Немає на світі жінки ліпшої за вашу, дівчата, маму! І ніхто більше не вміє готувати такий смачний борщ ще й з чорносливом…

Усі дружно розсміялись. У оселі знову панував затишок. І віднині Марія твердо впевнилась, що ніякі людські перегуди не повинні порушувати їх сімейну ідилію та щастя. Тоді на всій землі буде більше радості й спокою для них.

Ірина ЯСІНСЬКА.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – foto-planeta.

facebook