fbpx
Життєві історії
Якось вранці крізь відчинене вікно я випадково почула розмову свекрухи з її сусідкою. Та пробувала мене похвалити, казала, що бачить мене постійно на дворі за якоюсь роботою. А свекруха натомість щоб теж яке добре слово про мене сказати, почала говорити, що я нічого не вмію робити

Майже пів року ми пробули у свекрухи в Львівській області. Переїхали до неї відразу як почалася війна. Ми з чоловіком жили в селищі під Києвом, мали свій власний будинок, але ми дуже близько знаходимося до кордону з Білоруссю, тому вирішили, що безпечніше буде якийсь час пожити в мами чоловіка.

Треба зауважити, що вона сама запропонувала нам переїхати. У них з свекром також є власний будинок, місця багато. Та й наших дітей батьки чоловіка не так часто бачили, то ж це була гарна нагода побути з внуками.

Приїхали ми в кінці лютого, практично відразу як все почалося. Свекруха раділа, що ми живі-здорові добралися. На роботі мене перевели на дистанційну форму, то ж я з дітьми залишилася в мами чоловіка, а Андрій коли небезпека для столиці дещо зменшилася, був змушений повертатися на роботу в Київ.

Саме за цей період тісного спілкування з свекрухою, я зрозуміла, що вона за людина. От як так можна: в очі говорити одне, а позаочі інше.

В Андрія є молодша сестра Софія. Вона виїхала жити в Францію. Подруга давно її туди кликала, але вона все не наважувалася. А з початком війни чкурнула. Вона не заміжня, дітей не має, роботу їй подруга підшукала, то ж Софія швидше за все не повернеться, а якщо і надумає – то точно не скоро.

Свекри мої люди не бідні. Батько Андрія все життя великим начальником пропрацював, я впевнена, що грошей вони собі піднаскладали. Тільки ось дивна у них якась політика – вони чомусь вирішили, що все, що у них є, має перейти дочці. Будинок, в якому вони живуть, давно записаний на Софію, щоб Андрій в разі чого не мав до сестри ніяких претензій.

Всю весну я з свекрухою поралася на грядках. Не скажу, що у мене відразу все виходило, але я вчилася, ніколи не відмовлялася ні садити, ні полоти, а тепер в кінці серпня майже тиждень урожай збирали – в свекрухи лише однієї картоплі посаджено десять соток. А кукурудза, буряк, морква. Одним словом, я так ніколи не працювала як у свекрухи цим літом.

І все одно я вийшла поганою невісткою. Якось вранці я пила каву з відчиненим вікном і випадково почула розмову свекрухи з її сусідкою. Та пробувала мене похвалити, казала, що бачить мене постійно на дворі за якоюсь роботою. А свекруха натомість щоб теж яке добре слово про мене сказати, почала говорити, яка я нездала, нічого не вмію робити. І до того ж, лінива. От інша справа її донька, яка навчена до роботи і все вміє по господарству робити майже ідеально.

Мені було дуже прикро це чути. Першою моєю думкою було прочинити вікно і сказати їй в очі все, що я думаю. Але я вирішила заспокоїтися і промовчати. Чому? Та тому, що це лише погіршить наші стосунки. Як-не-як, але ця жінка пів року нас в себе прихистила.

В кінці серпня я подякувала їй за все, і ми вирішили повертатися додому. Дай Бог, в нас все владнається. А свекруха нехай живе своїм життям. Я тепер точно знаю, що чекати від неї якоїсь допомоги нам точно не варто.

До речі, вона навіть не здогадалася нам дати з собою хоч трохи зібраного урожаю, хоча ми поверталися машиною, і могли прихопити картоплі чи якихось закруток.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page