Нова сім’я чоловіка.
Марія не розуміла, що діється навколо неї. Чоловік вже деякий час практично з нею не спілкувався, не їв вдома, хоча жінка завжди смачно готувала. От і сьогодні на вечерю Марія запекла печеню, яку Василь так любив. Та чоловік знову відбувся відмовками, що повечеряв з другом після роботи.
Життя 50-ти річної жінки зараз змінилося до невпізнання. Колись у неї було все чудово. Одружилася вона з Василем дуже молодими, жінці ще 20-ти не виповнилося. Незабаром у них народилося двійко чудових дівчат. Василь багато працював, щоб у його найрідніших було усе. Він був з тих чоловіків, які заради добробуту родини були готові на все, а якщо любив, то вже любив навіки. Марії всі говорили, що за таким чоловіком, як за “кам’яною стіною”.
В родині було по-всякому, але Марія і Василь завжди трималися разом. Відносини трохи охололи і подружжя віддалилося одне від одного після того, як доньки поїхали вчитися в столицю. В хаті вже не чутно було їхнього постійного щебетання, Василь все частіше затримувався на роботі.
У жінки в голові проскакувала думка, що можливо, у чоловіка з’явилася інша. Але вона відразу ж її відкинула. Чи жарт, вони ж тридцять років уже разом. Василю уже за п’ятдесят, хоча і виглядає доволі добре.
Якось Василь прийшов додому ввечері і повідомив, що їде у відрядження на десять днів. Тьохнуло серце Марії, але що вона могла вдіяти, якщо чоловік вже все вирішив.
***
Приїхав Василь з відрядження засмаглий і щасливий. Зайшов до хати, з порога сказавши дружині, що має до неї серйозну розмову. Відразу почав говорити:
– Маріє, дякую тобі за 30 років любові і турботи, і за двох донечок. Але я зустрів іншу, давно. Ми вже сім років разом, я все чекав, поки наші дівчатка підростуть. Розумієш, люблю я її, а якщо я люблю, ти ж знаєш, то люблю навіки. Вона молодша за мене майже на двадцять років, в житті зазнала багато горя, не кину я її, розумієш.
Марія слухала Василя і з кожним словом все більше не могла повірити, що все це відбувається з нею. Дуже хотілося, щоб це був сон. Василь продовжував краяти серце дружини:
– З Любою у мене є син, п’ять років. А зараз вона чекає від мене ще одну дитину.
– О Боже, син! – Марія розуміла, що назад дороги немає.
– А що буде зі мною і доньками? – запитала вона.
– Доньок я не кину, для них я придбав дві квартири. І це буде моїм подарунком їм на весілля. Якщо зрозумієш мене, не кину і тебе – залишу тобі наш дім і все, що в ньому є. За це прошу тебе поговорити з нашими доньками, щоб вони прийняли Любу і моїх синів.
В той же день Василь пішов з дому. Виявляється, він подбав і про себе, збудувавши ще один шикарний будинок для своєї нової родини.
Марія і сама не знає, скільки часу вона дивилася на двері, які назавжди зачинилися за її Василем. Треба було вирішити, що робити – піти на умови чоловіки, чи назавжди піти з його життя. Та залишалося питання – куди…
Автор Олеся Біла
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
