fbpx
Життєві історії
Якось в суботу зранку чоловік сказав, що нам треба поговорити. Руслан повідомив, що він вже зібрав свої речі, поки я спала, і їде. Я не зовсім зрозуміла про що він говорить і куди їде. Думала, він зібрався на заробітки. Але ні. Руслан сказав, що розлюбив мене і повертається жити в своє місто

Мій чоловік пішов від мене дуже несподівано. На той час ми були одружені вже 10 років, у нас підростали син і донька. Жили ми в селі, у мене вдома.

Руслан дуже хотів мати власний будинок, тому почав будувати дім нашої мрії. Та грошей нам не вистачало, будівництво йшло дуже повільно. Я не хотіла відпускати чоловіка на заробітки. Ми двоє працювали в Україні, зарплати у нас невеликі. Добре, що хоч Руслан вміє багато чого робити сам, ми хоч на майстрах економили.

Останнім часом чоловік говорив, що дуже хоче третю дитину. Я теж хотіла, але розуміла, що старші діти вже пішли в школу, я вийшла на роботу, і повертатися в декрет не дуже хотілося. До того ж, нам були потрібні гроші.

Якось в суботу зранку чоловік зробив мені каву, і сказав, що нам треба поговорити. Я відразу подумала, що мова знову піде про дитину. Але Руслан ошелешив мене, сказав, що він вже зібрав свої речі, поки я спала, і їде.

Я не зовсім зрозуміла про що він говорить і куди їде. Думала, він зібрався на заробітки. Але ні. Руслан сказав, що розлюбив мене і повертається жити в своє місто.

Це був не жарт. Я не встигла допити кави, як чоловік завів машину, в якій були вже його валізи, і поїхав. Діти прокинулися, почали питати де тато, а я не знала, що їм відповісти.

Я злягла, два тижні не могла встати з ліжка. Потім було розлучення. Руслан не претендував на майно, платив на дітей мінімальні аліменти. Все, що він нам залишив, це недобудований будинок, каміння, пісок і цегла посеред подвір’я. До того ж, починалася осінь, і вся ця історія наводила на мене неабиякий сум.

Грошей, щоб продовжувати будівництво, у мене не було. Але і таке на подвір’ї залишатися довго теж не могло. Я була в розпачі, не знала, що мені робити.

І я наважилася їхати за кордон. Спочатку працювала в Польщі, потім переїхала в Чехію. Гроші відправляла додому, а мама шукала майстрів, щоб довести будинок до ладу. Я вже не вигадувала там хто зна що, а просто накрила черепицею, вікна вставила, ремонт по мінімуму теж робила, без зайвих викрутасів.

Коли в Україні почалася війна, я забрала дітей до себе в Прагу. Мама не захотіла їхати. Не знаю, як буде далі, але поки додому я не планую повертатися.

А нещодавно мама мені зателефонувала і повідомила, що приїжджав Руслан. Сказав, що він зараз в скрутній ситуації і хоче, щоб я повернула йому хоча б частину грошей, які він 10 років вкладав у мій будинок.

Відкладених коштів у мене немає, бо я будувала будинок. Та й життя не дешеве за кордоном. З часу нашого розлучення пройшло п’ять років. Я розумію, що Руслан тоді крім своїх речей не забрав нічого. Але це був його вибір.

Що тепер робити, не знаю. Прикро, що все так сталося. По-людськи, може, я би і мала йому щось віддати. Але ж і він пішов від мене дуже негарно, я досі не можу зрозуміти, чому він так зі мною поступив.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page