fbpx
Життєві історії
Якось в суботу я поралася на грядках, бачу до мене сусідка Марія йде. Сумна така, що на ній лиця не було. Каже, що від неї пішов чоловік. Я їй співчуваю, заспокоюю, а в душі солідарна з ним. Він подав на розлучення, залишив все їй і дітям. У нього хороша пенсія, ще й руки золоті. Думаю, що не пропаде. Я рада, що він хоча б на старості років поживе спокійно. Але подрузі цього не кажу. Все одно не зрозуміє, тільки образиться

Я живу в невеликому селищі, де всі все про всіх знають. З сусідами мені дуже пощастило, Марія – дуже хороша сусідка, завжди поговорить зі мною, пораду дасть, солі позичить, коли треба. А чоловік у неї, взагалі, просто золото. Пощастило Марії, так пощастило.

Мені в цьому році буде 60 років. Я вдова вже 8 років. Живу одна, діти далеко. Часом заздрила я по-доброму щастю Марії, бо не одній старість зустрічати – то велика справа. Самотньому бути, особливо в старості, дуже важко.

А якось в суботу я поралася на грядках, бачу до мене Марія йде. Сумна така, що на ній лиця не було. Каже, що від неї пішов чоловік. Я їй співчуваю, заспокоюю, а в душі солідарна з ним.

Я не радію її неприємностей. Просто я давно їх знаю, дружили ще сім’ями. У молодості вона була дуже вередливою. Коли ми приходили в гості, говорила Марія з чоловіком тільки наказовим тоном.

А тепер вона постійно бурчить, що би не зробив чоловік – все погано. Чомусь перестала стежити за собою, хоча час і гроші є. Мабуть вирішила, що чоловік і так нікуди від неї не дінеться. А він узяв, та й пішов. Не до іншої жінки, а поїхав в рідне селище до старшого брата. Той недавно овдовів, живе сам. Чоловік Марії кілька разів з’їздив в гості, а потім поїхав назавжди.

Надії, що відпочине від дружини і повернеться, немає. Він подав на розлучення, залишив все їй і дітям. У нього хороша пенсія, ще й руки золоті. Думаю, що не пропаде. Я рада, що він хоча б на старості років поживе спокійно. Але подрузі цього не кажу. Все одно не зрозуміє, тільки образиться.

По поведінці її дочок я зрозуміла, що вони такої ж думки, як і я. Спілкуються з батьком і навіть не приховують цього. Марія ображається, але боїться, що і дочки перестануть приїжджати до неї. Тому мовчить і тихо плаче.

Мені шкода її, але вона сама ж і винна. Але якби я їй все розповіла, вона б все одно не зрозуміла, в чому була не права. І таких прикладів я бачу багато. Колишня співробітниця теж залишилася одна. Після майже 25 років шлюбу чоловік пішов до іншої. Я її бачила і зрозуміла причину. Їй ще й 50 немає, а вона вже виглядає, як пенсіонерка.

Хоча це і не правильно, що я на боці чоловіків, але в більшості випадків жінки самі ж і винні. До чоловіків треба ставитися з повагою. Сім’я буде існувати лише за умови, що будуть працювати над стосунками і чоловік, і дружина.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page