– Я довго не наважувалася поговорити з бабусею про її квартиру, до цієї розмови, напевно, кілька місяців готувалася! – зітхає 34-річна Оксана. – І, треба ж так, почати її в найбільш невідповідний момент. Тепер навіть не знаю, що робити.
Оксана з чоловіком і шестирічним сином живе в орендованій квартирі. Живуть як всі, дорослі працюють, малюк ходить в садок. Після декрету Оксана звільнилася з колись улюбленої роботи з постійними переробками і ненормованим робочим днем і працевлаштувалася в інше місце. Працює тепер поруч з будинком, без проблем відпрошується і бере лікарняні. Отримує, звичайно, набагато менше, ніж раніше, але зате за дитиною в садок встигає сама.
До того ж на Оксані ще й бабуся. Бабусю Оксана любить, оскільки практично виросла у неї. Мама з татом народили молодшого брата, а дочку з задоволенням відправляли до маминої мами. Бабуся і з садка її забирала, і зі школи чекала з обідом, і на вихідні в гості запрошувала, і на всі канікули. З бабусею в дитинстві читали, розмовляли, гуляли в парку, ходили в кіно і їли морозиво. Бабуся любила внучку і з радістю залишала її у себе.
Зараз бабусі 79 років, зі здоров’ям справи вже не дуже, і турботи про неї взяла на себе Оксана. Квартиру вони з чоловіком спеціально зняли поруч з бабусею, щоб далеко не їздити. Оксана водить бабусю по лікарях, купує продукти, допомагає з прибиранням і взагалі, всіляко дбає.
– Батьки їй не дзвонять тижнями – так і кажуть, а навіщо, ти ж дзвониш! – розповідає Оксана. Їм ніколи, вони повністю у турботах про брата, а він же не маленький – 28 років. Дбати про когось ще вони просто не мають часу.
З батьками і братом у Оксани, якщо чесно, відносини натягнуті. Брат – єдина людина, про кого вони дбають. Що б він не зробив, це все добре і правильно. А Оксана все життя була – ну, так.
Якось в суботу Оксана прийшла до бабусі робити генеральне прибирання, з собою принесла дві сумки продуктів, взялася до роботи. А коли все було прибрано і наварено, Оксана навіть сама не зрозуміла, як почала розмову, яка вже довший час не давала їй спокою:
– Бабцю, а ти не хочеш за життя якось квартиру свою на мене оформити? Купити самим у нас з чоловіком перспектив небагато, ти ж розумієш. Брат без житла не залишиться, батьки йому однокімнатну квартиру взяли в кредит, платять, вже розмови ведуть, що самі туди поїдуть, а свою двокімнатну залишать Андрію.
Мені там ловити нічого. А жити по чужих кутках вже набридло. Нещодавно господиня дзвонила, ще підвищує нам плату з наступного місяця. Дорого, але робити нічого. Ми ж і до садочка прив’язані в цьому районі, і до тебе.
– А ти що, тільки через квартиру за мною доглядаєш, так? – помовчавши, запитала бабуся.
– Ну що ти кажеш, бабусю, ну звичайно ні! – відповіла Оксана. – Я тебе люблю, ти ж знаєш.
– Ну тоді і нема про що говорити! – строго відповіла бабуся. – У мене єдина дочка, твоя мати, на сторону нічого не піде, не переживай. Не буду я зараз оформляти ніякі папери. Я ще жива і здорова, нікуди поки не збираюся! А не стане мене, все дістанеться дочці, і там вже поділіть якось. Ви ж рідні люди, вона твоя мати, не образить! Тим більше, ти сама знаєш, що і у батьків твоїх, і у брата житло є. Скажу їм, звичайно, потім, щоб тебе не кривдили.
Потім заговорили про інше, але осад у Оксани залишився нехороший.
– Якщо квартира бабусі дістанеться матері, про мене там в житті ніхто не згадає! – зітхає вона. – А ще прикро, що бабуся тепер подумає, що я доглядаю за нею за квартиру!
З подругою поділилася, а вона мені каже – ну і що, нехай подумає так. Подумає на дозвіллі, може, щось зрозуміє! Я б, каже, зараз на твоєму місці просто пропала б – не дзвони їй хоча б пару тижнів. Якщо сама дзвонити буде, слухавку бери, відповідай сухо. А на претензії відповідай – у тебе дочка є, нехай вона тобі і дзвонить.
Фото ілюстративне – zen.yandex.
