Нещодавно я нарешті стала бабусею, але замість радості, я відчуваю провину перед невісткою і сином. Часом ми робимо такі речі, за які нам потім дуже соромно. Саме так було і в моєму випадку.

Я знаю, що повинна попросити прощення у свого сина і його дружини за свою некоректну поведінку, але не можу. Справа в тому, що я просила, немає, навіть вимагала від них онука, а тепер мені не дають з ним бачитися. Розумію, що сама в усьому винна.

Мій єдиний син – пізня дитина. Народила я його у 35 років. Зараз мені 65, а сину 30. Я вже давно чекала, коли він ощасливить мене внуками, а вони з його подругою все не поспішали одружуватися. Я часто підштовхувала молодих до того, що їм варто узаконити стосунки.

Коли їх навчання було позаду, вони зіграли весілля. Відтоді я і почала купувати повзунки і сорочечки. Але на мої запитання, коли будуть діти, вони відповідали, що хочуть пожити для себе. Немов чотирьох років до шлюбу їм було мало.

Пройшов рік… Я не заспокоювалася і вже почала вимагати зробити мене бабусею. Син сказав, що вони в процесі і самі вже замислюються про поповнення в родині. Я влаштувала допит його дружині. І тоді моя невістка зізналася, що вони почали обстеження, але лікарі не розуміють, в чому проблема. Я вирішила допомогти: стала шукати різних бабок для невістки. Тільки чомусь моя допомога була прийняла в штики. Але ж я хотіла як краще і робила це тільки з найкращих намірів.

Пройшов ще рік… Діти в їхній родині так і не з’явилися. Я почала переживати, що моїй невістці не вдасться народити. І почала замислюватися, чи варто синові взагалі жити з нею без дітей? Я навіть пішла до ворожки, щоб з’ясувати чи будуть в цій родині діти. Відносини між мною і моїми дітьми почали псуватися.

Я так сильно хотіла мати онуків, що іноді не добирала слів. Коли минув третій рік після весілля, а внуків так і не було, я не витримала і в розмові з нею назвала її поганою дружиною. Я це аргументувала тим, що вона не може подарувати моєму синові дитину.

Невістка дуже сильно образилася, а син заступився за дружину. Вони мені сказали, що якщо навіть внуки і з’являться, я їх не побачу.

Ми перестали спілкуватися. Я злилася на дітей, що вони не розуміють мене. А кілька місяців тому від сусідки я дізналася, що моя невістка чекає дитину, вона десь випадково зустріла їх з сином.

Як вони могли навіть не повідомити мені? Тепер, коли я нарешті близька до того моменту щоб стати бабусею мене не хочуть бачити. Спочатку я була ображена на них. Потім побачила їх у магазині таких щасливих, вони вибирали коляску синього кольору. Так я зрозуміла, що у мене буде онук. Але підійти до них мені не дозволила гордість.

Зараз моя невістка народила. Тепер я бабуся, як і хотіла. Але як мені бути? Як налагодити стосунки з дітьми, адже мати внуків – моє найзаповітніше бажання.

Фото ілюстративне – teamo.