Італія для мене стала другим домом не з власної волі. Я народилася і виросла в невеликому селі, рано стала сиротою, тому мене виховувала тітка, мамина сестра. Але у неї були свої діти, тому вона лише мріяла про те, щоб я пошвидше пішла з їхнього дому.
Після закінчення школи до мене став свататися сусід, старший за мене на 12 років, який був вдівцем і сам виховував сина. Я не хотіла виходити за нього заміж, бо не любила зовсім, та тітка наполягла, сказала, що він добрий господар і я біля нього буду жити як в раю.
Василь і справді був хорошою людиною, добрим господарем, мав велику земельну ділянку, велике господарство, був доволі заможним, всі в селі з ним рахувалися і поважали його.
Я вийшла заміж, стали ми жити у Василя разом з його мамою і його шестирічним сином. Роботи завжди було дуже багато, вставала я до сходу сонця, обходила корів, свиней, курей, потім була робота на городі, готування, прибирання, за день я дуже втомлювалася, навіть думала, що не витримаю, але потім звикла.
У нас з Василем народився спільний син, чоловік був добрим батьком, до обох синів ставився однаково і любив однаково. А я навіть проживши 10 років в домі чоловіка, не змогла там внутрішньо прижитися, я завжди задавала собі питання, що я тут роблю, жила наче не своїм життям.
А якось в райцентрі я випадково зустріла свою однокласницю, Ліду я не відразу впізнала, вся красива така, модна. Вона розповіла мені, що вже кілька років працює в Італії, хоч робота не важка, але заробити можна. Ліда сказала, що якщо я надумаю, вона може мені допомогти і залишила свій номер телефону.
Після цієї зустрічі я наче стала іншою, не переставала думати про Італію як шанс змінити своє життя. Але мене стримував той факт, що нашому сину було всього 10 років, і залишати одного мені його не хотілося.
Але я прийшла додому, глянула на свекруху, чоловіка, прийомного сина, на всю велику господарку і зрозуміла, що так жити не хочу.
Я прийняла рішення їхати на заробітки. Себе виправдовувала тим, що за кілька років зароблю на власну квартиру, заберу сина і ми з ним почнемо нове життя. Я бачила, що і свекруха, і чоловік добре ставляться до дитини, тому не хвилювалася за його майбутнє з ними, за час моєї відсутності.
Відпускав мене чоловік в Італію важко, навіть обіцяв, що розлучиться зі мною, але я цього не боялася, тому поїхала. Ліда і справді мені допомогла з роботою, я почала працювати і відкладати гроші, щоб швидше зібрати на квартиру.
Через сім років я вперше приїхала додому, щоб вибрати квартиру, на покупку якої у мене були гроші. Але тут мене чекав неприємний сюрприз – рідний син не захотів зі мною спілкуватися.
Впевнена, що це так вплинули на нього чоловік і свекруха. Синові 17, зі мною він жити не хоче. Я навіть пропонувала йому, що на нього запишу куплену квартиру, але він відмовився, каже, що знати мене не хоче.
Тепер я не знаю, що робити. Чи варто купувати квартиру тут, якщо син мене цурається, адже все це я робила заради нього. Чи повертатися в Італію, забути про старе життя, і просто жити, а син колись все зрозуміє? Дуже важко мені зараз.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
