Я з чоловіком і маленькою донькою живемо в двокімнатній квартирі моєї бабусі, маминої мами. Її давно не стало. Спочатку цю квартиру мама здавала, а потім, коли я надумала заміж виходити, сказала, що дозволяє нам там жити. Але без оформлення, боялася, щоб в разі чого мій чоловік не міг на неї претендувати. Сказала мені: «А якщо ви розлучитесь, він ще буде наше майно ділити. Ти у мене одна, так що в будь-якому випадку все тобі залишиться».
Такому щедрому подарунку ми дуже зраділи, адже не доведеться платити за орендовану квартиру або брати кредит на житло. Подякувавши мамі, ми з чоловіком переїхали в бабусину квартиру. Зробили ремонт, піднакопичили грошей на час мого майбутнього декрету.
Мама жила одна в двокімнатній квартирі. Батько розлучився з нею давно, а через кілька років його не стало. Того літа, коли я виходила заміж, мама продала квартиру і купила собі будиночок в селі (60 кілометрів від міста).
Вона все життя мріяла про дачу. Нам сказала, що будемо тепер їсти свіжі овочі-фрукти з городу, а діти підуть, їм буде, де літо проводити. Мама у мене жінка діяльна, хоч і на пенсії, а сил і енергії багато. Того ж вона вимагала і від нас – кожну свою вільну хвилинку ми повинні були їхати в село і допомагати їй.
Чоловікові це не сподобалося. Сказав: «Я не хочу проводити всі вихідні у твоєї мами в селі. Мені легше їй грошей дати, щоб по господарству їй чужі люди допомагали». Мама образилася. Сказала, що йому добре вдавати з себе багатого в чужій квартирі. Це було так. Ми жили в її квартирі. І свою купити найближчим часом не могли. На той момент я вже чекала дитину.
Якось в п’ятницю ввечері мама нам зателефонувала і сказала, що в суботу на весь день треба їхати в село. На городі дуже багато роботи – бур’ян прополоти, жуків з картоплі зібрати. Я відмовилася, поїхав допомагати чоловік. Без настрою, правда, але поїхав. Повернувся не ввечері, а післяобіду, сказав, що не може більше терпіти ні маму, ні її город.
Сказав, що йому не потрібні ні картопля, ні цибуля, не варті вони того здоров’я. Чоловік вічно приїжджає незадоволений, але цього разу все було серйозніше, ніж завжди. Він побив горшки з моєю мамою (що саме сталося, я не знаю). Але чоловік зарікся, що ноги його на городі більше не буде.
Неділя минула спокійно, а в понеділок зранку до нас приїхала моя мама, і сказала, щоб ми виселялися з її квартири. Мовляв, не хочемо працювати на городі, значить, і жити в її квартирі не будемо.
Через тиждень ми з’їхали на знімну квартиру. Там народилася донька. Весь цей час мама з нами не спілкувалася. Я покликала її на хрестини, на внучку подивитися, а вона замість привітань з народженням дочки, прочитала мені лекцію, що я вийшла заміж за ледаря.
Чоловік збирав гроші, щоб взяти квартиру в кредит, на перший внесок у нас вже була необхідна сума. Мама, почувши про це, приїхала, як ні в чому не бувало. Каже, живіть, мовляв, зопалу я так. А чоловік непохитний. Сказав, що шкодує про те, що погодився жити в цій квартирі. Відразу було видно, що за людина моя мама.
Мені хоча і прикро, що він так про неї сказав, але розумію, що чоловік має рацію. Мені він не забороняє з нею бачитися, але сам спілкуватися перестав. Розумію, що мама сама винна, але крім нас у неї нікого немає. Але і помирити їх не можу. Тим більше вважаю, що все одно ненадовго. Адже у мами дуже складний характер.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
