Відколи наших батьків не стало, за їхнім будинком доглядала я, бо живу найближче.
Нас в сім’ї троє: я, сестра і брат. Я наймолодша, мені 53 роки.
Нещодавно вийшла заміж моя старша донька, і я попросила брата і сестру, щоб вони впустили її з чоловіком на певний час в наш батьківський будинок.
Справа в тому, що дім нам трьом належить в рівних частинах. Але ніхто з нас там жити не збирався.
Ми з чоловіком маємо в райцентрі невелику двокімнатну квартиру, в якій живемо з двома нашими доньками. Старша дочка саме тому не може зятя до нас привести, що є ще молодша.
Моя рідна сестра, Віра, вже років 25 живе в Чехії. Вона там заміж вийшла, і осіла назавжди. Додому Віра майже не приїжджає, але часто мені телефонує.
Сестра в матеріальному плані доволі забезпечена, то ж час від часу Віра мені допомагає. Я її про це не прошу, бо розумію, що в кожного своє життя. Та вона сама бачить, що ми з чоловіком ледве витягуємо, тому і підтримує нас фінансово.
Брат мій теж доволі забезпечений, але там інша історія. Його дружина настільки захланна, що вона снігу взимку не позичить.
Сестра моя відразу погодилася на те, щоб моя донька з чоловіком йшли жити в мамину хату.
А от брат, разом з своєю дружиною, сказали, що вони проти.
Головне, що поки той будинок просто стояв, він був їм не потрібний. А ми з чоловіком цілий рік там щось робимо – взимку приїжджаємо сніг розчищати, влітку – траву косити.
Та й ремонт якийсь косметичний постійно робимо, бо інакше все це просто розвалиться. Будинок потребує, щоб за ним хтось постійно доглядав, а ще краще – жив.
Зять мій, бачу, хлопець беручкий, роботи не боїться, тому я впевнена, що він будинок би добре доглянув.
Брат сказав, що готовий продати нам свою частку, тоді ми можемо робити що хотіти.
Я дуже засмутилася, бо у нас з чоловіком немає таких грошей. І донька з зятем теж поки-що нічого не мають. Так що платити братові нам нема чим.
Якось в неділю сестра мені з Чехії зателефонувала, і я їй розповіла історію про нашого брата. Віра сказала, що вона не здивована, бо знає невістку, і пообіцяла щось придумати.
А вже до кінця тижня брат сам прийшов і сказав, що тепер мамин будинок мій.
Виявляється, Віра сама сплатила йому його частку. І зробила вона це заради пам’яті наших батьків.
Сестра впевнена, що наші мама з татом десь там з небес радітимуть, що в нашому родинному гніздечку знову вирує життя. А на дворі цвітуть мальви, а не росте кропива.
Зараз Віра готує документи, щоб будинок повністю переписати на мою старшу доньку, каже, що так буде правильно. Коли молодята будуть відчувати, що це їхнє, то будуть з ще більшим натхненням там господарювати.
Я дуже вдячна своїй сестричці за допомогу і її життєву мудрість. Таких сестер, як Віра, треба ще пошукати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
