– То такий жарт, чи ти щось переплутала, мамо? – питає мене з нотками претензій син.
Я вдаю, що нічого не розумію, хоча чудово усвідомлюю, що саме його так розізлило.
– Сину, ти про що? – кажу.
– Мамо, як ти могла моїй Юлі подарувати всього 50 євро? Це ж смішні гроші в наш час! Що за них можна купити? – розійшовся син.
– Гроші смішними не бувають, і це знають всі, хто їх заробляє. Так можуть говорити тільки ті, хто просто їх витрачає, і не знає, звідки вони беруться, – кажу і дивлюся на сина.
– Знов ти мені докоряєш! Не думав я, мамо, що ти так змінишся. Ну навіщо ти так зробила? Юля хотіла нові чоботи на зиму, і курточку, а за твої 50 євро хіба що рукавиці купиш, і то не факт, що вистачить, – син з усіх сил намагався мене переконати, що я вчинила дуже негарно, коли подарувала невістці всього 50 євро на день народження.
Справа в тому, що всі 10 років, поки я на заробітках, я і сину, і невістці, і онукам дарувала на день народження мінімум 200 євро, а коли були круглі дати, то навіть і до тисячі євро доходило.
Ці гроші ми називали вільними, і діти могли витрачати їх на себе. Решту ж грошей я теж висилала синові, а він за ці кошти будував для нас усіх будинок.
Витрати на будівництво я не сильно контролювала, адже головне, що будівництво рухалося вперед, за 6 років ми звели доволі великий будинок, потім ще два роки витратили на його облаштування, бо син з невісткою захотіли, щоб все було по найвищому розряду.
Я старалася з усіх сил, бо і дітям хотілося вгодити, і собі достойну старість забезпечити. Я ж будувала такий великий будинок з того розрахунку, що я також в ньому буду жити, коли повернуся. Яка ж я була наївна!
Очі мені відкрилися нещодавно, коли я в минулому році у відпустку приїхала, і діти вже жили в новому будинку. Мені вони постелили в маленькій кімнаті-гардеробній, чим мене неабияк засмутили. Але я себе заспокоювала тим, що може вони ще просто не доробили мою кімнату, і тому тимчасово так.
Та якось в неділю до нас прийшла сваха, мама моєї невістки. Було це з самого ранку, і вони думали, що я ще сплю. Говорили вони не дуже тихо, тому мені вдалося почути їхню розмову.
– Яка ж ця італійська кава таки смачна! Донечко, дай мені додому кілька пачок, поки сваха спить, – каже невістці її мама.
Мені це не сподобалося, але я слухала далі.
– І чого вона сюди приперлася? Хіба сама не розуміє, що вона заважає вам, молодим. Хай би відразу йшла в свою стару хату, і не крутилася б тут у вас під носом, – висловлювала свої думки вголос сваха, попиваючи мою італійську каву, сидячи на моєму кріслі, і зрештою, в моїй хаті.
Тут все моє, бо все придбане за ті гроші, які заробила я. І ця людина отак собі дозволяє про мене говорити?
Я все розумію, молоді зараз і справді хочуть жити окремо. Я не проти. Але тоді нехай за свої гроші живуть. А вони 10 років живуть за мої зароблені важкою працею євро, і ще вказують мені, де я маю бути.
Я впевнена, що це не випадкова розмова, невістка не хоче, щоб я з ними жила, тому вони для мене навіть кімнату не приготували.
Я тоді їм нічого не сказала про те, що я все чула. Моя відпустка наближалася до кінця, бо я тоді приїхала всього на 2 тижні, і я повернулася назад в Італію. Але з образою в душі, і з твердим наміром нічого більше сину з невісткою не давати.
Вони це відчули і образилися. Тепер я їм на день народження висилаю чисто символічно по 50 євро, і на цьому все. А далі нехай самі працюють.
І в цьому то і проблема. Працювати вони не хочуть. Якщо син ще перебивається тимчасовими заробітками, то невістка моя жодного дня на роботу не ходила. А хоче все найкраще і найдорожче – і одяг, і телефон, і салони краси.
Та я не збираюся більше це все спонсорувати. 50 євро для мене великі гроші, мені щоб їх заробити, треба в неділю не йти на вихідний, а сидіти з своєю синьйорою вдома весь день. І я так і роблю, бо хочу швидше заробити собі на квартиру.
Я твердо вирішила, що з сином і невісткою я жити не хочу. Будинок я їм залишу, це мої діти і внуки, нехай живуть. От тільки як вони збираються оплачувати навіть комунальні послуги? Це ж шалені гроші, особливо в зимовий період. Та мені вже байдуже, вони дорослі і самі дадуть собі раду.
Минув рік. Я відклала вже 12 тисяч євро, бо нічого не витрачаю, все складаю на купку. Син здогадується, що в мене вже назбиралася велика сума, тому і обурюється, чого це я невістці як на сміх лише 50 євро подарувала.
“Дякуй, синку і за те”, – думаю я собі, і звикай, адже тепер мама помудріла, і зрозуміла нарешті, що про себе треба теж подумати.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
