Сама я родом з села. Народилася та виросла я в бідній родині.
Чомусь завжди дуже хотіла швидко вийти заміж, щоб покинути стіни напіврозваленої батьківської хати, бо нас там тулилося 8 чоловік, включаючи нашу стареньку бабусю та дідуся.
Тому, навіть не отримавши гарної освіти, я відразу ще дуже молодою вийшла заміж за Павла. Він перший зробив мені пропозицію вийти за нього заміж. Я довго не думала, погодилася відразу.
Петро жив на краю села зі своєю матір’ю в хаті, це була для мене гарна альтернатива, бо жити в нашій бідній сім’ї було не просто.
Марія була мені доброю свекрухою, не можу сказати, що вона мене любила, але вона була жінкою мовчазною, тому й досі не знаю, як вона ставилася до мене.
Особливого щирого кохання від Петра я не бачила, чесно кажучи, навіть зараз не знаю, чому він мене взяв заміж. Але я була дівчиною красивою і працьовитою дуже.
Як тільки перебралася до них в хату, взялася за господарство, прала, готувала, влаштувалася на роботу у сільський магазин. Згодом дізналася, що чекаю дитину, а через два роки знову мала вже другого хлопчика. Сини мої дуже схожі на мене, можливо тому, як і я всі ці роки, від свого батька вони не бачили і не чули нічого хорошого.
Петро весь день був на роботі, ввечері вечеряв і біг до сусідів. Заробляв він досить мало, та й в магазині на мене чекали копійки, а діти ходили до школи, на все потрібні гроші.
Якось у травні повернулася моя кума з заробітків, купила дітям машину і прийшла до мене в гості. Ольга розповідала, що в Італії жінкам платять гарні гроші, що я в сільському магазині стільки не зароблю за все життя, як вона там за рік. Ми повечеряли і вона пішла, а в мене з голови ще довго не виходили ті її долари.
Наступного дня я сама пішла до неї, стала розпитувати що до чого, просила, щоб вона мені підшукала роботу. Вже в неділю Ольга збиралася повертатися назад до сеньйори, обіцяла зателефонувати.
Я вже майже забула про ту нашу розмову, як через місяць пролунав дзвінок від Ольги, сказала, що діти сусідки її сеньйори шукають жінку з України, щоб маму їх доглядала, але казала, щоб я швидко вирішувала і збиралася, бо вже через тиждень вони мене чекають там.
Дітей я залишила на Марію, а сама подалася за кордон заробляти гроші.
Відтоді минали рік за роком, я працювала з Ольгою по сусідству, по черзі ми їздили додому, возили гроші рідним. Ольга купила дітям квартиру в місті, відремонтувала свою хату. А в мене так чомусь не виходило, я усі гроші передавала чоловікові, а частину свекрусі, щоб діти мали що їсти. Єдине, що вдалося зробити, це зробити ремонт в хаті свекрухи, побудувати великий хлів та красивий паркан.
Так минуло 10 років.
Одного дня Ользі зателефонувала донька, сказала, що вистачить вже на чужині працювати, вона їм добре допомогла, та й за ті гроші, що вона передавала, вони їй гарну хату розбудували, пора і для себе пожити. Ольга поїхала в Україну, а мені тоді так сумно стало, про мене немає кому подумати, діти ще малі, щоб зрозуміти, а чоловікові якось байдуже до мене, скільки раз я приїжджала в село, він жодного разу нічого не говорив, щоб я залишилася.
Якось мені подзвонила Марія, сказала, що вона не добре себе почуває, а сина її вже другий тиждень немає вдома, просила, щоб я приїхала, бо дітей ніде діти.
Я все покинула і помчала додому, Марія була бліда, вона дуже постаріла за ці всі роки, за своїми турботами, я цього не помічала раніше.
Свекруха покликала мене в кімнату, вона просила вибачення, говорила, що давно знає, що її син ходить до доньки її колишньої подруги. Вони вже два роки таємно зустрічаються, а тепер вже напевно все серйозно, раз він пішов до неї. Вона не хотіла розповідати мені раніше нічого, бо не хотіла, щоб я покинула його, адже вона залишиться сама, бо дуже любить моїх синочків. А її син приведе в дім іншу жінку і їй доведеться миритися з ними в одному домі, а вона не хоче цього, хоче бути з нами.
Свекруху я пробачила, чоловіка не стала шукати, навіть не телефонувала йому, я за ці всі роки геть охолода до нього, жодних почуттів не залишилося до нього, лише образа. Адже навіть, якщо вже склалися в них такі стосунки, не вже не можна було вчинити якось по-людськи, для чого ось так кидати мене, дітей, недужу вже давно немолоду маму.
Рано до мене підійшла Марія. Вона зайшла в кімнату і розбудила мене. Свекруха поклала на стіл гроші загорнуті в стареньку хустинку. Там було 8 тисяч доларів. Марія сказала, що останні роки вона не витрачала ті гроші, які я їй давала, дітей годувала на свою пенсію, економила на всьому, а особливо на собі.
Свекруха сказала, щоб я нікуди більше не їхала, раз її син так вчинив з нею і своєю сім’єю, то вона більше не чекатиме, а з понеділка розпочне оформлення своєї хати на мене. Вона сказала, що я доклала до її хати дуже багато грошей, зробила ремонт, тому частина там моя теж є чимала.
А ще сказала не зважати на чоловіка, а шукати собі іншу долю. Гроші у нас є, я влаштуюся на роботі та й її пенсія додасться, якось ми проживемо і все буде добре у нас.
Я тоді вперше пригорнулася до своєї свекрухи, мені стало так тепло і затишно, я зрозуміла, що є людина, яка турбується і піклується про мене. Вона ніколи не говорила мені теплих слів, просто тримала все в душі.
Тепер я твердо знала, що в нас все буде добре. Я дуже поважаю і люблю свою свекруху, навіть не знаю, як би склалося наше життя, якби не її мудра жіноча порада.
Зараз нашої мами немає вже з нами, ми з дітьми і чоловіком щонеділі ходимо до неї, я тулюся до горбика земельки, де вона лежить, так, як притулилася тоді того ранку до неїсамої.
А заміж я вийшла вдруге, сама моя Марія благословила мене на той шлюб. І маю маленьку донечку. Ми живемо добре, дякуючи нашій мамі.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
