В Польщі я працюю вже три роки. Поїхала на заробітки коли зрозуміла, що боргів назбиралося вже стільки, що віддати не зможу.
Я розлучена, сама виховую сина. Данилу зараз 12 років. Мій колишній чоловік особливо нічим нам не допомагає, єдине, що він робив, це брав інколи сина на вихідні і купував йому все, що той захоче. Але їжа, одяг, шкільне приладдя для дитини – все було на мені. А я отримувала всього вісім тисяч гривень. Якби не мамина пенсія (після розлучення я повернулася до мами), я навіть не знаю як би ми виживали.
А якось у нас зламався холодильник. Треба було купувати новий, а грошей не було. Я взяла його в кредит, а потім був ще один кредит – на ремонт в ванній кімнаті, одним словом, я зрозуміла, що не справляюся.
Поговорила я з мамою, кажу, що хочу розраховуватися з роботи і їхати в Польщу на заробітки. Вона не хотіла мене відпускати, але зрештою мої аргументи про наші борги її переконали, і мама погодилася залишитися з онуком, а я поїхала.
Влаштувалася я спочатку на завод по виробництву роутерів. Всю зміну треба було відстояти на ногах, додому я приходила дуже втомлена. Жила я на той час в гуртожитку з ще кількома заробітчанками з України. Потім знайшла роботу в магазині продавцем.
Життя закрутилося в новому місці. З часом я почала зустрічатися з поляком і згодом переїхала жити до Адама, у нього була своя трикімнатна квартира у Варшаві. Адам зробив мені пропозицію, і я обіцяла подумати.
А тут в Україні почалася війна. Мама з сином відразу переїхали до нас. Спочатку Адам не мав нічого проти, але з часом я стала помічати, що його роздратування лише зростає. Я прямо питала його, що не так, а він заспокоював мене, що все добре, та я розуміла, що Адаму таке життя не підходить. Він хоче бути зі мною, але не з моєю родиною.
Через знайомих я дізналася як оформитися в Польщі як біженці і отримати соціальне житло і допомогу. Ми з’їхали від Адама. Тепер живемо в гуртожитку, умови не найкращі, але я впевнена, що так буде краще для всіх.
Адам і далі пропонує мені виходити за нього заміж, але він сподівається, що в Україні все налагодиться і моя мама з сином зможуть повернутися додому.
Та я йому пояснила, що я теж повернусь разом з ними. А поки працюю в Польщі і молюся, щоб в Україні швидше настав мир.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.