З Тамарою ми познайомилися, коли я був в стаціонарі.
Вона там працювала медсестрою, була турботливою, людяною і уважною.
Тоді ми з нею стали часто спілкуватися, часто зустрічалися, вона була цікавою людиною.
Декілька місяців минуло нашого знайомства.
Згодом Тамара почала скаржитися мені на свою роботу, казала, що вона дуже втомлюється, заробітна плата мізерна.
Я пошкодував її та запропонував їй звільнитися з роботи, якщо робота втомлює і не приносить жодного задоволення і хороших заробітків, можна знайти якусь іншу роботу.
Я, на той час, достатньо заробляв.
В мене на роботі нам завжди своєчасно виплачували заробітну плату.
Тому я і вирішив: нехай Тамара спокійно шукає ту роботу, яка буде їй до душі і приноситиме гарні гроші.
На той час я жив зі своєю мамою в двокімнатній квартирі.
А Тамара тіснилася маленькій однокімнатній квартирі разом зі своєю мамою і маленькою донечкою Наталкою від першого шлюбу.
Мені неодноразово приходилося бути їхнім гостем, я часто приходив до них.
З Наталкою ми одразу знайшли спільну мову.
Я купляв їй багато-багато іграшок, якими ми потім разом бавилися і гуляв з нею, щоб Тамара могла трішки відпочити і мала час на себе.
Була зима, бралися сильні морози.
Тамара розповіла мені, що в неї дуже старе та діряве зимове взуття, зараз у неї немає грошей, тому вона не має змоги купити нове.
Вона спокійно так у мене попросила, щоб я купив їй фірмові шкіряні чобітки, вона завжди про такі мріяла.
Звісно, що я погодився.
А потім у Тамари був день народження.
Я подарував їй сертифікат у найкращий СПА-салон нашого міста, вона була дуже вдячною мені.
Час минав, а пошуки роботи Тамари не давали результатів.
Моя мама отримала у спадок ще одну квартиру, однокімнатну.
Минуло більше, ніж пів року, як ми почали зустрічатися.
Нарешті я наважився познайомити Тамару зі своєю мамою.
Тамара прийшла до нас у неділю.
Мама спекла смачний яблучний пиріг, зробила салат і насмажила котлет та риби, було все скромно, але вона старалася дуже.
Ми поїли а потім сіли пити чай.
Під час розмови моя мама поцікавилася, які у нас плани на майбутнє.
І тут Тамара сказала таке, чому я дуже здивувався: вона сказала, що хоче вийти за мене заміж, але у нас немає свого житла.
Вона пояснила, що саме тому моя мама повинна переїхати у крихітку квартиру, а нам віддати цю, свою двокімнатну.
Моя мама була ображена від такої наглості, адже не очікувала такого від чужої людини.
Вона відразу повідомила, що це її власна квартира і переїжджати вона точно не буде.
Вона хотіла запропонувати нам переїхати жити в однокімнатну, але тепер вона ще подумає дуже добре і над цим.
Я був не приємно вражений словами Тамари, сам такого не очікував від неї.
Ми так і не оселилися разом.
Ми ходили на концерти, гуляли нічним містом, вечеряли у хороших ресторанах.
Я часто приходив в гості до Тамари і її донечки.
Одного разу Тамара сказала мені, що в неї немає гарної і модної сумки, а стара вже така поношена і вийшла з моди давно, їй соромно перед подругами.
До слова, та сумка, яку хотіла Тамара, щоб я їй купив, коштувала більше 200 доларів.
Я сказав, що постараюся назбирати потрібну кількість грошей і купити їй сумочку, адже зараз у мене таких грошей немає, або я можу їй зараз купити подібну, дуже схожу на ту, яка подобається їй.
Але Тамара залишалася незадоволена, що я відмовив їй, адже таке сталося вперше, я ж завжди в усьому слухав її.
Тоді вона почала просити, щоб я взяв кредит в банку і купив сумку якнайшвидше.
Я був категорично проти цього: я не люблю бути перед кимось у боргу і тим паче брати кредити у банку, ще й на якусь там сумку, в мене в думках навіть не вкладалося таке.
Так я і відповів Тамарі.
Ця відповідь дуже засмутила її і вона образилася на мене.
Три дня після нашої розмови, я зателефонував їй і запросив її у кіно, а вона мені на це сказала:
– Іване, вибач мене, але нам потрібно з тобою розійтися. Ти дуже хороша і турботлива людина, але в тебе немає грошей. Мені потрібен заможний чоловік!
Ми розійшлися. Але вона мені подобається, я звик гратися з її донькою, дуже хороша людина, а я щиро кохаю Тамару, сумує за нею тепер.
Непросто навіть в думках думати, що я втратив кохану людину.
Зараз у мене пролітають думки, можливо, дійсно варто мені піти в банк, щоб взяти кредит і купити їй ту сумку.
Можливо, я дійсно вчинив неправильно і мав подарувати сумку людині, яку кохаю?
Фото ілюстративне.