Нещодавно у нашій сім’ї сталася така історія, яка всіх розділила. Але я вирішила нікого не слухати, і підтримала свого сина.
Мені байдуже, що скажуть люди, головне – це його щастя.
Живемо ми в селі, і тут приховати щось від людей аж ніяк не виходить. Їм би лише поговорити!
У мене є син, якому зараз 30 років. Він був одружений з дівчиною з нашого села, жили вони у сватів вдома. По нашому, мій Олексій жив в приймах.
Відразу скажу, що ні невістка, ні її батьки мені не подобалися. Але син захотів саме з нею одружуватися, то ж я не стала перечити.
Прожили вони майже 6 років, але у них чомусь не було дітей. Скажу чесно, я так хотіла внуків, що словами не передати, але у них чомусь не виходило.
І тут якось син приходить до мене, сумний такий, бачу, що чимось стурбований, і каже, що нам поговорити треба.
– Мамо, присядь, бо маю для тебе новину, – перебираючи в руках якийсь папірчик, сказав мені Олексій.
А далі і каже:
– У мене скоро дитина буде.
Я аж руками всплеснула, піднялася з крісла, стала обіймати сина і вітати. Але він обірвав мене на півслові:
– Мамо, ти не розумієш… Дитина у мене на стороні буде…
Здається, я аж тепер почала розуміти.
Мій син часто заходив до своєї однокласниці. Маринка дружила з ним з дитинства, але їй не пощастило – вона дуже невдало вийшла заміж, і з 3-річним синочком повернулася до мами в село.
Я бачила, що мій Олексій заходить до неї, але була впевнена, що все це по-дружньому.
Та виявилося, що Марина в очікуванні, уже 6 місяців, і батьком її дитини є мій Олексій.
– І що ж ти, синку, вирішив робити? – питаю.
– Та я до тебе за порадою прийшов…
– В справах сердечних, дитино, я тобі не порадник. Роби, як знаєш – це твоє життя.
– Розлучатися я хочу. І з Маринкою одружуся.
Я мовчала. А що я могла сказати дорослому сину? Це його життя. Так, невістку шкода, але якщо у них зараз не складається, то далі ще гірше буде.
Одним словом, я синові так сказала – що яке б рішення він не прийняв, я його підтримаю.
А от коли моя мама (мамі 72 роки) про це дізналася, то стала говорити, що не можна Олексію з сім’ї йти, що вони в церкві вінчані, і це гріх великий.
Мама моя дуже віруюча людина, вона в церкву ходить, і боїться, що люди її засміють, коли дізнаються, що онук зробив, мовляв, ми його погано виховали.
– А до чого тут ти? – кажу. – Якщо вже люди будуть говорити, то про нас з чоловіком, про батьків, а ти бабуся, і ти тут ні до чого.
Маму переконати не можливо, плаче, заводить, свариться з нами, одним словом – нема спокою в родині.
Вона вже і до Марини ходила, щоб та відчепилася від Олексія, і не брала гріха на душу.
Маму навіть не спиняє те, що у Олексія дитина скоро народиться, вона каже, що не признає цю дитину як свого правнука.
Знаючи її характер, то так і буде. Живемо ми з нею на одному подвір’ї, і я тільки те і роблю, що вислуховую її нотації.
Ще трохи, і я сама повірю, що син недобре робить, що йде з сім’ї.
Мені треба вибрати чиюсь сторону – мами, або сина.
Я за щастя сина! Але з мамою мені жити. То ж як тут правильно поступити, я не знаю.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.