Так склалося, що одружилися ми з моїм чоловіком ще в далекому 82-му році.
Мені, на той час, ще було всього 19 років, а Іванові – 25 років на той час.
Через два роки народився у нас син, а ще через півтора – донечка. Ось тоді нашій родині дали квартиру – хорошу, велику трикімнатну, не без блату, звичайно, ми дуже старалися для цього, робили все, що в наших силах було.
Заради цієї квартири ми навіть погодилися переїхати в передмістя з центру, від моїх батьків.
Радості нашій від того не було меж.
У 90-х роках ми приватизували свою квартиру і прекрасно зажили, виховуючи своїх власних дітей.
Хочу зазначити, що маленькими наші діти були дуже дружними і слухняними, ми раділи їм і мали гордість за них. Нашу сім’ю, хто хоч трохи нас знав, постійно всім в приклад ставили.
Син виходив гуляти і ніколи не залишав сестру, «виховуючи» її в хлоп’ячій компанії.
Якщо нашу донечку хтось посміє образити, син наш відразу вступався за неї. А вже коли діти наші підросли, у них вже стала своя збірна компанія: з дівчатами і хлопцями.
Тоді вони були ще дуже дружні: ділилися секретами, допомагали один одному, радилися.
А вже, коли провинилися і якщо дітям перепадало від нас – то обом відразу, тому що вони завжди трималися разом, завжди були поряд.
У 2005 році першою вийшла заміж наша донька, а син трохи пізніше одружився – в 2008, з часом нас наші дітки вже й онуками ощасливили.
Спочатку всі сім’ї дружили між собою, але потім почався лише суцільний розлад, на жаль, про що я раніше навіть і подумати не могла.
То зятеві щось не подобається, то невістці ми десь не догодили, а наші діти своїм другим половинкам почали годити і, відповідно, стали сваритися вже самі між собою дуже часто.
Нам з чоловіком, з часом, взагалі їх стало складно разом збирати. А вся справа в тому, що у двох невлаштованість в житті: син хвилюється, що у нього відберуть квартиру, за яку він зараз платить кредит, тому, що два рази вже міняв роботу, а дочка боїться, що зять з непростим характером може в будь-який момент попросити її з дитиною піти з власної квартири. У всіх одні хвилювання.
Нещодавно наш син прийшов до нас з чоловіком і каже:
«Загалом, батьки мої, давайте зробимо так: ви обоє напишете на нас з сестрою заповіт на свою квартиру на дві частки вже зараз, щоб все було порівно, інакше ми з сестрою взагалі ворогами станемо, розсваримося повністю. Так нам буде спокійніше і надійніше жити. Якщо що, то ми її продамо і поділимо навпіл, а то ми в судах розсваримося з нею легко».
Я аж сіла від такого прохання рідної дитини! Це що значить: «Якщо що?»
Які наші роки з батьком? Чоловікові моєму всього 63 роки, а мені ще 57! Ми ще в доброму здоров’ї і працюємо з ним обоє, самі себе забезпечуємо повністю.
У нас ще безліч планів попереду, навіть в плані подорожей, а діти наші, не зрозуміло чому, вже квартиру нашу ділять між собою? На той світ хочуть відправити?
Дзвоню дочці дізнатися, чому з таким проханням до нас прийшов її брат? Вона спочатку мовчить, бачу, щось говорити не дуже хоче на цю тему зі мною, каже, що у нього і так кредит, в будь-якому випадку щось своє буде, а вона у чоловіка навіть не прописана, живе на пташиних правах.
Ага, виходить що у них вже суперечка почалася за спадок, і думаю, що ініціатором стала дочка. Ви не уявляєте, як нам з чоловіком стало неприємно від того, що в наших дітей вже зараз такі думки. Ми б, свого часу, навіть не здумали б таке сказати своїм рідним батькам.
Ось за що так з нами? Вони ж добрими були в дитинстві, любили та поважали одне одного!
Розповіла на роботі про свою проблему, щоб порадили люди хоч щось, бо не знаю, можливо то зараз в усіх такі діти, що заздалегідь все хочуть оформити документально. Хтось знизав плечима, хтось нову плітку придумав, але одна мудра жінка мені сказала, щоб я шукала коріння зла не в своїх дітях, а в їх других половинках.
Тільки вони можуть посварити сім’ю заради свого блага, заради квадратних метрів, так що краще написати заповіт і заспокоїтися. А я не можу – я дуже вірю у всякі прикмети.
Думаю – ось напишемо ми той заповіт і щось трапитися, наче вже щось недобре відчувати стала.
Я ще планую жити щасливо з чоловіком, на відпочинок за кордон кудись з’їздити, чому я маю з чоловіком постійно забезпечувати своїх дітей?
Чи це, можливо, нормально, що діти хочуть все оформити при живих батьках, щоб потім між собою не було проблем? Чи нормально це?
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.