На сьогоднішній день доньці моїй 27 років, вона зараз в декреті сидить, у неї однорічна дитина на руках, квартиру вони з чоловіком орендують, та ще й чоловік у неї попався такий нерозумний, – поділилася зі мною якось стара знайома 50-річна Світлана. – Так мій зять, може, і непоганий чоловік, просто молодий ще зовсім, а життя зараз дуже складне. Заробляє чоловік моєї доньки дуже мало для сім’ї, та ще й економити вони не вміють. П’ятого числа зарплату він отримав, а 15 числа вони вже без грошей сидять усі, Ольга на вулицю з дитиною вийти не може, тому що підгузники скінчилися у них вдома і купити немає за що. Гаразд, кажу, чекай, зараз приїду, куплю вам підгузники, і продукти ще якісь, щоб було вам що їсти. Тільки я тебе прошу: батькові своєму ні слова не кажи про це. Дізнається, що я тобі допомагаю – знову буде у нас суперечка, до розлучення дійде.
Чоловік Світлани, батько Ольги, людина небідна. У Дмитра Івановича свій бізнес, і, не дивлячись на кризу, справи йдуть порівняно добре.
Подружжя живе на широку ногу, можна так сказати, навіть й такий непростий наш час, купують все, що хочеться, особливо не економлять ні на чому. У них велика зручна міська квартира, є заміський будинок, куди вони приїжджають час від часу, пара автомобілів.
Світлана з самого народження дочки не працює майже, займається виключно сімейними справами: керує домробітницею, час від часу затіває ремонт, організовує поїздки, зустрічає гостей, супроводжує чоловіка на усіх заходах.
Дмитро Іванович сам обожнює дружину і готовий виконати будь-яке її прохання. Але в одному питанні він твердий, як скеля: він категорично проти матеріальної допомоги дорослій доньці.
Ольгу вони з дружиною виростили, дали гарну освіту, забезпечували навіть не до вісімнадцяти років, як були зобов’язані, а до тих пір, поки вона не закінчила навчатися у вищому навчальному закладі і не пішла працювати.
Більш того, зараз дочка вийшла заміж і народила дитину. Це її усвідомлений крок і доросле рішення. Платити за нього Ольга повинна сама.
– У мене взагалі таке враження, що мій чоловік Дмитро ну, як би це сказати, розчарувався в дочці нашій, чи що! – скаржиться мені Світлана. – Причому, не зараз, а ще в дитинстві, років у десять-дванадцять.
За її словами, поки Ольга була немовлям і милою дівчинкою, такого батька, як Дмитро, ще потрібно було ще пошукати. Батько з задоволенням грався з дочкою, летів додому раніше за всіх, щоб встигнути до купання, вставав вночі, у вихідні ходив з коляскою в найближчий парк.
Батько навчив Ольгу ще зовсім маленькою кататися на велосипеді, читати, складав їй казки, міг відкласти всі справи і залишитися вдома, якщо дівчинка занедужувала – це при тому, що завжди був дуже зайнятою людиною.
Подруги заздрили: «Де тільки беруть таких тат?» – а вона тільки посміхалася і знизувала плечима.
А потім якось поступово все змінилося. Батько ставав до дочки все холодніше й холодніше ставитися, припинилися ігри і весела метушня, яка була щодня, почалися зауваження і докори:
– Не сутулься. Як справи в школі? Знову низька оцінка? Погано. Сьогодні сідай і вчи вчорашній параграф, і сьогоднішній теж. І завтрашній, про всяк випадок. Я ввечері перевірю все добре, так і знай собі.
Світлана довго не помічала змін. Ну, втомився чоловік на роботі, поганий настрій у нього, ніколи йому.
– А якось раз поїхали ми до моїх батьків у гості, – розповідає Світлана. – Тато мій підсів до мене та й каже: А Дмитро твій що, дочку взагалі не любить? Шкода Ольгу, вона як сирота росте при своєму рідному батькові!» Я розгубилася, не знала, що відповісти. А потім подумала – а мій тато правий! Прийшла до Дмитра з розмовою, що так не можна. А він – чому не можна, дівчинка виросла, мовляв, тільки по-доброму з нею, як з малою дитиною, вже не можна, інакше на голову сяде».
Це при тому, що в дружині Дмитро душі не чув, називав її зайчиком і ластівкою, за його власним висловом, ставився, як до малої дитини без проблем.
Незважаючи на батьківську строгість, Ольга все робила не так: навідріз відмовилася займатися спортом, не любила фізику з математикою, вчилася не дуже добре, вступила теж не в кращий заклад, куди радив батько, який і закінчила не дуже добре.
Працювала донька Світлани в якійсь фірмі секретарем, а потім ще і заміж вийшла за молодого не серйозного хлопця, який татові теж не сподобався відразу, як тільки він його побачив.
– На наступний день після весілля батько Ольгу навіть з нашої квартири виписав! – зітхає Світлана. – Нехай, каже, прописується до свого чоловіка. А у чоловіка свого житла немає! Донька мені каже, мамо, ну ти уявляєш, я зараз до матері чоловіка прийду з якими очима – припишіть мене у своєму домі, мовляв, мене, будь ласка, наче в мене батьків своїх немає.
У підсумку Світлана домовилася зі своїми родичами, двоюрідною сестрою з чоловіком, щоб ті прописали її доньку у себе – щоб вона не була без прописки.
Грошей Світлана Ользі дала, але все робила за спиною батька, зрозуміло – той категорично заборонив допомагати дочці. Дитину Ольга приписала до чоловіка.
А Світлана і далі продовжує допомагати своїй доньці чим може, незважаючи на заборони Дмитра.
Ну а як не допомогти? У дочки дитина маленька ще зовсім, заробляти вона не може. Квартиру їй купити батько не хоче, це повинен зробити чоловік. Але чоловік зовсім не багата людина. Половина його зарплати йде на оренду їх квартири, друга половина – на життя.
І на життя молодому подружжю, щиро кажучи, не вистачало б, якби Світлана постійно не допомагала та не давала своїй доньці гроші. Щоб харчувалися нормально, взувалися – в кросівках в мороз теж не справа ходити, за здоров’ям стежили змолоду.
Сама Світлана, як і раніше, не працює, але грошей чоловік їй дає досить, так що взяти звідти пару тисяч гривень для жінки зовсім не проблема, чоловік нічого не помічає. А дочку ці гроші дуже виручають зараз, без них вони б зовсім не справилися.
Єдине, про що просить мати Ольгу – не говорити батькові про те, що вона допомагає їй постійно, інакше буде у них в родині суперечка. Звісно, що Дмитро добрий і великодушний, але якщо порушити пряму його заборону, йому це дуже не сподобається і Світлана не хоче псувати стосунки з чоловіком заради дітей теж, адже боїться, що чоловік розлучиться з нею.
Невже це правильно так жити? Батьки мають великі гроші, але не допомагають доньці, бо вона не така, як їм потрібно. Чи добре робить батько, що не допомагає, і мати, що дає гроші за спиною чоловіка?
Фото ілюстративне.
