fbpx
Життєві історії
Якось Світлана прийшла додому і викинула брудні і старі черевики свого зятя, а доньці спокійно сказала, нехай її чоловік заробить на кращі

Діти подруги Оксани вже 7 років майже з матір’ю живуть, двох дітей народили. А нещодавно машину взяли в кредит! Зовсім нерозумні якісь. Ні кола, ні двора, ні метра свого квадратного ніде. Але машина потрібна їм, як же, збираються кредит ще брати. Вони ж без копійки зараз сидять.

Світлані, подрузі Оксани, вже за шістдесят років, її дочці Надії тридцять п’ять років. Живуть вони в невеличкій двокімнатній квартирі в панельному будинку на окраїні міста. Третина квартири належить Надії, решта – її матері. 7 років тому Надія вийшла заміж, чоловіка привела на цю ж квартиру, де жила лише з мамою до шлюбу, адже жити молодятам більше не було де.

– Надія в школі працює вчителькою! – розповідає Оксана. – Причому, навіть не на повну ставку. Зарплата у неї маленька. А чоловік її працює охоронцем в магазині.

– Ну, охоронці взагалі різні бувають! Деякі зараз заробляють стільки, що офісним працівникам і не снилося, це зовсім індивідуально.

– Ой, я тебе прошу! – спокійно продовжує Оксана. – “Заробляє” – це точно не про нього. Якусь мінімальну зарплату отримує він, та й все.

У Надії з чоловіком двоє дітей, дівчатка семи і шести років – ну, ось так вийшло. І кінці з кінцями вони зводять ледве, особливо останнім часом. Але засмучує навіть не це, а непроста атмосфера вдома.

Спільне проживання позначилося на відносинах не кращим чином. Чесно кажучи, усі вони давно вже дивитися один на одного не можуть, у них суцільні непорозуміння. Зрозумівши, що своє житло “діти” в доступному для огляду майбутньому не куплять, Світлана тоді почала планомірно натякати своїй доньці, щоб та з сім’єю покинули швидше її квартиру, йшли все одно куди. Аби з’їхали на якесь житло.

– Бурчить постійно, незадоволена нічим, ходить щохвилини перед донькою з ганчіркою, демонстративно все за всіма протирає, голосно коментуючи, які всі неохайні! – розповідає Оксана. – Зятю в очі все висловлює, каже, що думає. Пару тижнів тому черевики його викинула на вулицю, бо брудні були дуже, уявляєш. Дочка до неї сказала декілька слів про них, а вона сміється і каже: “Ну нічого, твій мільйонер, мовляв, на нові заробить з легкістю дуже швидко, адже ті були вже старі та діряві все одно”.

– А зять як на це все реагує, що він каже?

– Мовчить. Сидить у своїй кімнаті в основному, на кухню виходить, коли там нікого немає. Тому що знає, що, якщо теща побачить його, то знову одні претензії будуть.

– Хм. І при цьому не робить ніяких спроб якось по-іншому вирішити житлове питання?

– Ну а як він вирішить? Грошей у них зараз особливо немає! Оренду і автокредит одночасно вони не потягнуть.

Оксана, звісно, свою подругу не виправдовує, але в глибині душі розуміє.

– Вчотирьох в двокімнатній квартирі жити без перспективи роз’їхатися – це, звичайно, дуже важко! – зітхає вона. – До того ж, якщо говорити зовсім відверто – ну скільки її, того життя, у нас, у пенсіонерок, залишилося? А вже життя в своєму розумі і силі, може, і того менше. Кожен день на рахунку. А молодим – що? Час працює на них. Рано чи пізно залишаться господарями в квартирі все одно.

А недавно у Світлани трапилася радість – вона отримала в спадок від своєї далекої родички невеличку однокімнатну квартиру. Квартирка маленька і непоказна, без ремонту, після бабусі, з відповідним старим інтер’єром. Але це житло, власні квадратні метри, яких так не вистачає їх сім’ї.

– Я за свою Світлану раділа дуже, була впевнена, що тепер вона або сама туди з’їде, або доньку з зятем відправить жити у ту квартиру, щоб усім легше було. Ну так, там однокімнатна квартира, а їх четверо. Але зараз вони взагалі в кімнаті одній маленькій поміщаються, так що раді і щасливі повинні бути і бігти в ту квартиру, якщо мати дозволить.

Яке ж було здивування Оксани, коли та почула, що пускати в однокімнатну квартиру дочку з чоловіком і дітьми та не збирається зараз зовсім, у неї свої плани на неї. Так само як і сама переїжджати туди не буде.

– Занадто просто для них все буде, каже, якщо я їх в окрему квартиру відселити. Обійдуться! – розповідає Оксана. – Нехай самі собі щось куплять своє житло, або на орендовану йдуть. Я кажу, Олено, ну давно вже зрозуміло, що нікуди вони не підуть і нічого не куплять, не ті люди, у них і грошей таких немає навіть. Роз’їхатися з ними в твоїх інтересах взагалі! Обстановка будинку у вас така неприємна вже, чесно кажучи. Але Світлана вперлася – ні, і все! Свого не віддасть і все тут, нехай самі про себе дбають і думають про своє майбутнє.

Квартиру Світлана планує недорого здавати в оренду, просто щоб нерухомість не простоювала і допомагала оплачувати хоча б комуналку за себе.

– А самі продовжують жити у суцільних непорозуміннях на сорока двох квадратних метрах! – не розуміє подругу Оксана.

А останнім часом Оксана перестала брати до душі скарги своєї подруги, не звертає уваги на них. Вона вважає, що Світлана сама винна, що у них таке життя, адже в неї є можливість полегшити життя усім, але вона не хоче цього. Для Світлани важливішими за добробут, виявилися, гроші.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page