Наше з чоловіком життя завернуло так, що ми з міста в село перебралися. Мені у спадок від бабусі дістався будинок.
Спочатку ми думали його продати. Та потім вирішили, що переїдемо в село, адже час зараз складний, і мати власний будинок, власну територію, власний город – це привілей.
Я хвилювалася, що чоловік не зможе жити в селі, адже він все своє життя в місті прожив, але, на мій подив, сільське життя йому сподобалося.
Ми зробили ремонт в будинку, завели господарство, город і господарюємо.
Я працюю вдома, шию на замовлення. Гроші невеликі, але це краще, ніж нічого. Зате, є вільний час поратися по господарству.
Чоловік – торговий представник. Їздить по всій області. Періодично заїжджає до своєї мами. Свекруха живе зі своєю мамою в обласному центрі.
Я періодично передаю їм домашні продукти, складу звечора все в сумку, а чоловік на наступний день завезе. І допоможе, якщо щось треба буде.
Моя свекруха ще доволі молода жінка, їй нещодавно лише 55 виповнилося. А ось мама її вже у віці – 80 минуло. Останнім часом здоров’я бабусю зовсім підводить. Вже починаються перші тривожні сигнали – забуває все регулярно, постійно губиться, і чує погано.
Ми бачимося не часто, бо бабуся постійно по лікарнях.
Якось свекруха зателефонувала чоловікові і попросила, щоб він заїхав до неї, мовляв, є важлива розмова.
Повернувся він розгубленим, я його таким ще ніколи не бачила. Я стала розпитувати його, в чому справа, і він повідомив мені, що свекруха наполягає на тому, щоб ми на деякий час забрали до себе бабусю.
Ситуацію вона описала так: у них труби течуть, треба ремонт робити, тому кілька тижнів бабусі краще побути у нас.
Нічого поганого чи підозрілого я в цій ситуації не побачила, тому погодилася.
Чоловік зрадів, бо не думав, що моя реакція буде саме такою. А що вдієш? Бабусі з її здоров’ям буде важко перенести шум від ремонту.
Чоловік привіз бабусю відразу на наступний день. Приїхала з ними і свекруха. Дуже дякувала мені, обіцяла забрати свою маму, як тільки зроблять ремонт. Я й повірила…
З бабусею виявилося непросто, хто з цим стикався – зрозуміє, хто ні – краще не знати.
Я все сподівалася, що свекруха з дня на день приїде по стареньку. А коли я зрозуміла, що дзвінка від неї не було і немає, я сама її набрала. Зателефонувала свекрусі, щоб дізнатися, коли вона забере бабусю. Вона почала розповідати, що в кімнаті бабусі ремонт і це ще на тиждень.
Потім тиждень плавно переріс в місяць, далі в інший. Постійно були якісь відмовки. Після ремонту раптом то тиск, ще щось. Навіть в лікарню потрапила моя свекруха.
Я втомилася від цих відмовок, вирішила телефоном не розмовляти вже, а з’їздити подивитися на ситуацію.
Минуло 3 місяці а ремонт не те, що йде до закінчення – він тільки почався.
Свекруха стала плакатися, що немає грошей, тому справа затягнеться ще на довго.
Приїхала я додому дуже розлючена. Хотіла дочекатися чоловіка, і відвезти бабусю назад до свекрухи.
Але вдома, коли я подивилася в очі цієї літньої жінки, я передумала. Ці очі забути неможливо: округлі, ні грама лукавства, в них одна доброта, як у маленької дитини.
Подумала, що, не дай Боже, дожити до такого стану і бути ось так непотрібною своїм дітям.
Чоловік мій дуже зрадів, він і не сподівався, що я прийму таке рішення – залишити його улюблену бабусю у нас.
А мені просто було шкода цю літню жінку – бабусю з добрими очима…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
