fbpx

Якось свекруха позичила у нас 20 тисяч гривень – на ремонт у ванній. Ми домовилися, що вона поверне борг за пів року. Але я розумію, що ці гроші ми просто подарували

Мій чоловік переконаний, що допомагати матері – його святий обов’язок. Певний час я закривала на це очі, і тепер розумію, що це було моєю помилкою, адже родичі привчилися до того, що ми їм маємо щось дати.

Допомагає чоловік не лише мамі, а й двом своїм сестрам, які живуть разом з мамою в райцентрі. Усі троє вони працюють, але отримують небагато, скаржаться, що в їхньому маленькому містечку високооплачуваних робіт взагалі нема.

Тепер я розумію, що їм легше було приймати допомогу від мого чоловіка, ніж шукати для себе щось краще. Одного разу я і сама пробувала знайти сестрам роботу в обласному центрі, за що вони на мене навіть трохи образилися.

Якось свекруха позичила у нас 20 тисяч гривень – на ремонт у ванній. Ми домовилися, що вона поверне борг за пів року. Чоловік відразу відрахував необхідну суму, адже не допомогти матері він не міг.

Сестрам теж постійно на щось було треба, і мій чоловік відкривав свій гаманець, щоб допомогти і їм також.

Якусь частину з цих грошей нам віддавали, але з великим запізненням, але при цьому у них був такий вираз обличчя, ніби це ми їм щось винні. Очевидно, сестри сподівалися, що брат у них гроші не візьме.

Дарувати свої гроші, і тим більше, почуватися винною я не збиралася, адже ми з чоловіком обоє багато працюємо. Так, зараз ми живемо краще і у нас більше можливостей, але заради цього життя ми багато економили і багато працювали, нам ніхто нічого не давав просто так.

Сестрам чоловіка теж ніхто не заважає економити, працювати, рухатися вперед. Але вони вибрали простіший шлях, вони вважають, що ми їм «повинні», тому що ми багатші. Зараз вони у нас так багато позичили, що я не впевнена, чи колись вони хоч половину повернуть.

Нещодавно я попередила чоловіка, що більше позичати його родичам не будемо, поки вони старих боргів не повернуть. Пробачити борг я готова лише його мамі, але не зовицям.

Син просить новий комп’ютер. Але зайвих грошей у нас немає, бо ми їх позичили родичам чоловіка. Тепер нам доведеться взяти кредит, переплачувати банку великі відсотки.

Чоловік поговорити з сестрами не наважився. Кілька днів тому дзвонить мені його старша сестра і знову спокійно просить грошей. Я запитала, якщо я привезу їм гроші, вони напишуть мені розписку і завізують її у нотаріуса. Зовиця образилася і кинула слухавку.

Чоловікові не сподобалося, що я відмовила його сестрі, він сказав, щоб на майбутнє я без нього таких рішень не приймала.

А хіба я не права? Чому я повинна відмовляти собі в останньому, а вони і далі будуть безцеремонно тягнути з нас гроші? Тим більше, що в родині повинна бути «фінансова подушка». А хто нам допоможе, якщо нам це буде потрібно? Навіщо нашій родині ця благодійність?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page