fbpx
Життєві історії
Якось сусідка зустріла мене біля під’їзду і попросила “позичити” свого чоловіка, бо в неї там щось поламалося. Я відправила Олега до неї, і попросила не брати грошей, бо вона живе одна. Чоловік повернувся пізно ввечері, а я й досі дуже шкодую про той вчинок

Сьогодні хочу поділитися своєю життєвою історією, може, хтось розвіє мої підозри або дасть якусь слушну пораду. Я заміжня жінка, живу з чоловіком вже 14 років, у нас є двоє дітей. Мені завжди дуже не подобалася жадібність мого чоловіка: його економія дуже дріб’язкова.

У сім’ї вона якось непомітна, адже Олег все в будинок старається, все для дітей, але розрахунки бюджету все одно ведемо, але ось перед людьми буває соромно мені за чоловіка. На подарунки чоловік скупиться, навіть для рідної мами йому шкода грошей на те, що вона хоче. «Мамо, ну ти ж знаєш, у нас діти, все зараз дорого, ось тобі дрібничка за 100 гривень на день народження, і на цьому все». Друзів у нас мало: на них треба витрачатися, щоб піти в гості, та й до себе кликати теж грошей коштує – той же стіл накрити.

Так само мені соромно з ним десь у відпустці: він економить навіть на каві: «Ось ще – в три дорога беруть, та ще й чайові їм подавай». Краще для чоловіка ходити в дешеві столові. На платний пляж – ніколи. Готелі тільки для багатіїв, можна і кімнату біля моря зняти, причому одну і тісну – для нас і двох наших дітей. Це «не тому», що ми жадібні, а тому що немає чого інших годувати, навіть тими ж чайовими, а в готелях – кожному подай.

Тільки вдома можна дозволити собі розкіш, наприклад – у вигляді хорошого ремонту. Або машину Олег купив собі хорошу.

Але суть моєї історії не в цьому. Приблизно рік тому в наш будинок поверхом вище переїхала сусідка: красива така жінка років 30-ти. Зараз вона живе одна, а до цього пару місяців після переїзду жила зі своїм співмешканцем. Наші чоловіки ставили свої автомобілі поруч, віталися, розмовляли на вулиці. До них вибігала ця сусідка: халатик шовковий, тапочки такі гарненькі.

Один раз сусіди нас покликали до себе – повечеряти, познайомитися. Я ледве вмовила чоловіка купити щось до них на стіл, бо не зручно було йти з порожніми руками. Прийшли, поспілкувалися, але всі зрозуміли, що ми люди різні, у кожного свої інтереси, тому після званого вечора обмежувалися простими привітаннями при зустрічі.

А потім сусід кудись поїхав і більше ми його ніколи не бачили, вони розбіглися, сусіде стала жити одна. Я нічого особливого не помічала, але чоловік прямо червонів при зустрічі з нею. Один раз допоміг їй стіл зібрати, сусідка мене біля під’їзду зустріла, попросила чоловіка «позичити». Звичайно ж, я попросила чоловіка не брати з неї грошей – мовляв, вона ж живе сама. Замість його звичного: «Та як же! Безкоштовно і палець об палець не вдарю!», Олег охоче погодився. Був він там довго, я навіть вже піднятися хотіла, але він прийшов такий веселий: за старання сусідка його пригостила. В принципі, більше не було ніяких натяків на їх відносини.

Але ось недавній випадок мене засмутив. У сусідки щось поламалося у ванній, і потекла вода, зіпсувала нам всю стелю: і ванна, і коридор, і навіть кухня. Поки вона прибігла з роботи за моїм викликом, поки перекрили воду, поки сантехніки – ми вже буквально плавали. Дивно, але мій чоловік навіть не обурювався – він пояснював мені про ці шланги, що це вони дешеві якісь просто, у всіх таке може трапитися.

Але найголовніше, що він сказав, що ні копійки з неї не візьме. Мовляв – вона не винна і все тут, самі заробимо грошей і впораємося! Мало того – він купив сусідці нові, дорогі шланги!

Тепер я не знаю, що й думати? Що це за відносини такі.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page