Я, звісно, дуже добре розумію, що подарунок людина може подарувати у міру своїх можливостей, які вона має та смаків і подарунок, як то кажуть в народі, собі не обирають. І доля подарованих нами речей, які ми даруємо своїм близьким та рідним людям – не наша вже справа, напевно. Якщо вони хочуть – передарують комусь, продадуть та отримають гроші за це, забудуть та й все. Але в ситуації, яку мені днями розповіли, все складніше. Це дійсно неприємно і, можливо, в цьому випадку і образитися можна. не знаю, як би я вчинила сама.
– Так і сказали: ще купиш! – з сумом розповідає Віра, – Як можна було б так сказати.
Вірі всього 36 років, вона заміжня, має донечку, досить таки хорошу роботу, яка подобається їй і приносить непоганий дохід, квартира у неї простора, машина хороша та родичів в достатку вистачає.
Крім тата й мами та далекої рідні, є у Віри ще є і молодший брат. Різниця між ними навіть і зовсім невелика: 2 роки. А ось життєві переконання і сам спосіб життя дуже не різняться, вони наче й рідні, але такі не схожі люди.
– Моєму братові Русланові батьки постійно в усьому догоджали з самого народження, – згадує Віра, – батько пишався: син, спадкоємець у нього хороший, надія і опора на майбутнє. Дідусь тоді ще теж постійно все звеличував брата, свого любого онука: продовжувач нашого прізвища, наша спільна гордість та надія.
«Гордість та надія» отримав від нашого дідуся до 18-ти річчя у подарунок машину, хоча вона була старенька, але все ж, це досить цінно на той час було, а в 22 роки за заповітом став єдиним власником дідовій квартири, на превелику радість наших родичів.
– А дівчині в житті багато не потрібно, – говорив дід і батьки Віри, – вона заміж вийде. Ось і чоловік її і буде дбати про сім’ю і це буде правильно.
Віра не знайшла багатого чоловіка, на жаль. Хоча з заміжжям їй, можна сказати, пощастило з чоловіком все довелося в житті самим, зате і кредит вже виплатили, і відносини в них в сім’ї дуже хороші.
– Мій рідний брат теж налагодив своє життя відразу після того, як став власником житла, – згадує і зараз Віра, – тоді він відразу і одружився. Дружина його в столиці спочатку касиром в супермаркеті працювала, але вона хотіла жити багато завжди. Їсти нічого, зате вона в модний одяг для себе купує.
Руслан до грошей ставився так само, як його дружина, витрачав їх не задумуючись. Найчастіше в сім’ї Руслана дійсно просто нічого їсти. Тоді допомагали бралися батьки Руслана і Віри зі своїх пенсій допомагали сім’ї свого сина, утримували ще й невістку і свого 10-ти річного онука.
– Працюють вони наче ж обоє, адже і Руслан і невістка мають непогану роботу, а толку немає ніякого в тому, – говорить Віра, – не вміють планувати, витрачати, відкладати хоч якійсь кошти на майбутнє. Все в кредит беруть і живуть, можна сказати, постійно в борг: відпочинок на морі, гарнітур, не так давно нову машину купили. Теж все взяте в борг.
І якби ж то просто взяли, стали гарно працювати і економили, а не витрачали кошти завжди. Ні, живе Руслан з дружиною ні в чому собі не відмовляючи.
З місяця в місяць, коли настає час чергової банківського платежу, брат починає обдзвонювати рідню: дайте в борг, кредит виплатимо цього місяця, а коли зарплату отримаємо – віддамо вам гроші.
– У батьків наших таких коштів немає, – каже Віра, – рідня вже просто відмовляє йому і гроші позичати не хоче. Ні, Руслан мій, звичайно, віддає борги. Через пів року-рік після обіцяної дати. Кому це сподобається?
Ось на початку жовтня і Вірі подзвонили: дай в борг 3 тисячі гривень, з зарплати віддамо. На кредит треба, прострочили платіж вже, з банку нам телефонували. А Віра відмовила позичити гроші для братової сім’ї.
– У племінника мого, сина Руслана, день народження був 15 жовтня, – пояснює Віра, – ми з чоловіком порадилися і вирішили якраз до 10-ти річчя подарувати йому ноутбук. Батьки живуть для себе, у нього був старенький комп’ютер лише, але зламався якраз нещодавно, на жаль. І коли брат дзвонив, подарунок для хлопчика був уже куплений і грошей вільних у Віи вже не було.
У призначений день родичі зібралися по-сімейному, щоб відсвяткувати усім разом, посидіти, відзначити день народження хлопчика, привітати гарно зі святом дитину.
Гості, які були присутні дарували щось з одягу самій дитині, а не гроші, тому що знали, модна його мама явно вчергове купить обновку собі, а не синові, йому зазвичай родичі від своїх дорослих дітей віддавали. Хто кросівки, хто куртку, а хто якусь іграшку гарну.
– Багато він розуміє, – говорила дружина Руслана, приймаючи допомогу, – виросте, порве той одяг, зіпсує. Вже, як підросте трохи, тоді, звісно, купуватимемо щось дорожче, а поки він малий, то і так все добре. Дорослим краще одяг дорожчий купувати, дітки швидше ростотуть, для них і дешевший зійде.
Зрозуміло, що це було справедливо, але вже була занадто помітна нерівність між нарядами мами і одягом сина, ось і намагалися родичі самі щось купити хлопчикові, чим дати йому гроші.
Отримавши від тітки подарунок у вигляді ноутбука, племінник весь вечір сяяв від щастя. Такий був задоволений і радий, його Віра таким веселим та щасливим ще ніколи не бачила. Тільки дружина Руслана дорікнула сестру свого чоловіка:
– А говорила, що грошей в тебе немає! А тут ноутбук купила дорогий, треба ж таке!
А через тиждень після дня народження хлопчикові довелося трохи розчаруватися.
– Я його біля школи зустріла, моя дочка там вчиться, я її забирала якраз додому, – розповідає Віра, – мене побачив, а очі зовсім невеселі опустив додолу. Виявляється брат з дружиною мій подарунок їх синові, той самий ноутбук, просто взяли і продали його.
– Нам кредит треба було виплатити, гроші дуже потрібні були, – відповіла спокійно дружина Руслана, – щоб проценти великі не росли, ми й так платили давно. Ми ж гроші у тебе просили, а ти не дала, а вони були, раз такі подарунки шикарні племіннику робиш!
– Пояснюю їй, що я дитині купила подарунок заздалегідь – марно, – засмучується Віра, – мені їх дитини шкода, а їм – ні. Так хлопчика мені того стало шкода, що словами не передати, уявила собі, як він засмутився і так важко стало на душі, наче у мене щось дороге мені забрали.
– Купимо потім йому в кредит колись ще ноутбук, – виправдовувався спокійно брат Руслан, – або добра тітка ще подарує, до закінчення навчального року.
Віра дуже добре знає, що нічого батьки хлопчика не куплять, в них зараз зовсім інші інтереси на першому місці. Племінника їй дійсно шкода, але і робити такі подарунки так часто Віра теж не може, вона отримує не настільки високу зарплату, та й зараз вже не ті часи, гроші не вдається відкладати.
Ну як так можна вчинити з подарунком для своєї дитини? Це зовсім негарно. Та що тут можна зробити?
Фото ілюстративне.