Я пенсіонерка, мені 64 роки, живу сама в двокімнатній квартирі.
Чоловіка мого не стало рік тому, і мені без нього дуже сумно, навіть нема з ким поговорити.
Моя дочка вже має власну родину, вона з чоловіком і двома дітьми живуть окремо.
Про мене діти не забувають, постійно приїжджають на вихідні, привозять гостинці.
А кілька місяців тому донька приїхала до мене з пропозицією.
Вона запропонувала мені переїжджати до них, мовляв, так всім буде зручніше, а свою квартиру продати.
Я вагалася, бо рішення мені довелося приймати не просте. Не так легко покинути свою улюблену і обжиту квартиру.
Коли я розповіла про це своїй сусідці, вона дуже мене переконувала не робити цього, казала, що таку помилку робить багато літніх людей.
Вони продають своє житло, діти гроші забирають, а потім ці літні люди стають непотрібними, почуваються зайвими в домі у своїх дітей, і часто в кінці опиняються на вулиці.
Слова сусідки мене налякали, я задумалася, але дочка була наполегливою, хотіла, щоб зимувала я у них цю зиму.
Я послухала свою дочку, продала свою квартиру і переїхала до дітей.
Було трохи тісно, дочка з чоловіком жили в одній кімнаті, внучки в іншій, а я спала на кухні, там теж був диванчик.
Але я знала, що це ненадовго, бо зять планував продавати і цю квартиру, а потім за наші спільні гроші купити щось більше, щоб ми всі могли поміститися.
А якось я ще не спала і випадково почула розмову дочки з її чоловіком.
Він переконував її у чомусь, був вельми стурбований, але найбільше мені запам’яталася фраза: “Мама з нами жити не може”.
Після цих слів я вже заснути не могла, картала себе за те, що не послухала свою сусідку.
На наступний день зять на тиждень пішов на роботу, а я потихенько почала складати свої речі і думала, куди ж я подінуся, якщо зять мені прямо скаже, що мені не раді в їхньому домі.
У мене є рідна сестра, вона сама живе в селі, хата у неї невелика, але я подумала, що в крайньому випадку переїду до неї.
Повернення зятя я чекала з острахом, бо просто не розуміла, що мені робити.
І ось зять повернувся і я знову почула їхню розмову з дочкою.
Він сказав, що все обдумав, і нам не комфортно буде жити всім разом, тому він вибрав варіант – дві квартири на одній сходовій клітці в новобудові.
Одна квартира для мене, а друга для них!
Від почутого в мене на очі набігли сльози.
Я почала картати себе за те, що так погано подумала про своїх рідних людей. А вони, навпаки, стараються, щоб мені було комфортніше.
Зять хотів брати дві двокімнатні, але я його переконала, що мені буде досить і однієї кімнати, а вони нехай беруть собі трикімнатну. А потім свою квартиру я комусь з внучок і залишу.
Тепер я знаю, що у мене – найкращі і найтурботливіші діти в світі. І як я тільки могла так недобре про них подумати?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
