fbpx
Життєві історії
Якось Олеся прийшла до Віри і показала нову золоту каблучку. Тоді вперше розповіла подрузі, що не любить свого чоловіка. А потім, слово-за-слово, обмовилася, що у неї хтось з’явився. Співробітник, одружений, але дітей не мають. Дуже її кохає, подарунками обдаровує. Через деякий час з’ясувалося, що чоловік зраджує Вірі з її подругою Олесею

Віра і Олеся познайомилися ще в студентські роки. Разом шукали щастя, ходили одна до одної на весілля, тішилися народженням діточок.

Віра добре вийшла заміж, її Іван – хлопець хороший, відразу ж узявся за створення власного бізнесу, будинок збудував, завжди хотів чогось більшого. Двійко синочків у них народилося, а студентську подругу Олесю вони в хресні взяли до молодшого, Ярославчика.

Олесі ж не так пощастило в житті, як Вірі. Дівчина родом з далекого села. Ще навчаючись в училищі зрозуміла, що додому, де немає ніяких перспектив, повертатися не хоче. Потрібно терміново виходити заміж, щоб мати міську прописку.

Так і зробила – на вулиці познайомилася з хлопцем, через три місяці вже розписалася з ним, тішачись штампом в паспорті. Не кохала Івана, а що робити. Він один син вдома, зрозуміло, що будинок в обласному центрі буде його. А там, як кажуть, «зтерпиться-злюбиться».

Проте, так не вийшло. Прийшла якось Олеся до Віри, на пальці нова золота каблучка, на душі тривога. Тоді вперше розповіла подрузі, що не любить свого чоловіка. А потім, слово-за-слово, обмовилася, що у неї хтось з’явився. Співробітник, одружений, але дітей не мають. Дуже її кохає, подарунками обдаровує. А чоловік живе своїм життям, нічого не помічаючи.

Так тривало майже три роки, поки про ці стосунки не дізналася дружина. Олеся не знала, що має з цим усім діяти: пропало і кохання, і подарунки, та ще й потрібно було піти з роботи, де тепер усі все знали.

Віра пошкодувала подругу і попросила чоловіка взяти її на роботу. Якби ж то знала, яку помилку здійснює. Іван спочатку не хотів. Та після довгих вмовлянь дружини погодився. Невдовзі навіть почав нахвалювати Олесю за професіоналізм.

Віра ж продовжувала жити життям домогосподарки, бо якраз нещодавно народила другого синочка і сиділа в декреті. Тепер її подруга Олеся стала правою рукою її чоловіка. Віра, як засліплена, нічого не бачила. Очі їй відкрила її сестра:

– Віро, прокинься, у Олесі і Івана – стосунки. З тебе всі навколо сміються. Бач, як обкрутила його твоя «подруга».

Після цих слів Віру немов облили холодною водою. Так, справді, вже два роки Олеся щодня є гостем в їхньому домі, з чоловіком по справах їздить завжди теж тільки Олеся, навіть відпочинок без Олесі і її донечки не відбувається.

Вірі забракло повітря. Під її носом її найкраща подруга і її чоловік крутять вже довгий час роман, а вона про це нічого не відає. Почала згадувати обновки Олесі, (а їх за ці два роки було чимало), і розуміла, що це справа рук її чоловіка.

Їхні почуття, які були колись, давно згасли. Чоловік завжди оправдовувався зайнятістю, втомою… а насправді, це все у нього було, але не з дружиною, а з Олесею.

Всю ніч Віра не спала, треба було щось вирішувати. Піти від чоловіка, принаймі зараз, вона не могла. Повернутися до батьків з двома дітьми в однокімнатну квартиру – не вихід. Гарний будинок, в якому вони жили, належав її чоловікові, хоча добудовували і впорядковували вони його разом.

Та й діти обожнювали багатого і дбайливого татуся. Так і жили Віра, Іван і кума Олеся п’ять років. Одному Богу було відомо, як важко Віра переживала все це. Олеся ж грала роль дбайливої подруги.

Все змінив дзвінок Олександри, рідної сестри, яка єдина знала про цей зачарований трикутник, з якого не сила вирватися її сестрі Вірі. Олександра поїхала в Польщу на навчання і там вийшла заміж за поляка Адама. Відкрили свій бізнес, справи у молодят швидко пішли вгору.

– Сестричко, приїжджай. Відмова не приймається. Бери дітей, і гайда до нас.

Ввечері у них вдома знову була Олеся. Чоловік, здається, за ці роки, настільки звик до такої постановки речей – Віра і Олеся завжди поруч, що вже і сам не вбачав у цьому нічого поганого. Віра, дивлячись на це чергове свято брехні, нікому нічого не сказала, а вранці зібрала речі і поїхала з дітьми до сестри в Польщу.

У невеликому містечку під Вроцлавом її зустріли дуже привітні люди. У Адама, чоловіка сестри, був старший брат Анджей, вдівець. Його дружини не стало 10 років тому. Анджею дуже сподобалася Віра. Він закохався у цю скромну жінку з першого погляду.

Олександра, дивлячись, як розцвітає її сестра від спілкування з Анджеєм, вирішила піти на хитрість і запропонувала сестрі роботу у них в Польщі.

– Мені треба подумати і порадитися з чоловіком.

– У тебе давно вже нема чоловіка, відтоді, як ти пожаліла свою подругу Віру, і ми обоє це чудово знаємо.

Віра важко зітхнула, бо розуміла, що сестра має рацію. А ще, в її душі оселилося ніжне почуття до Анджея, який дивився на неї так, як ніхто і ніколи.

Віра прокинулася від ніжних промінчиків сонця і запаху кави. Син грався на подвір’ї з сусідським хлопчиком, йому тут дуже подобалося. Жінка не хотіла згадувати про Івана і зрадливу подругу, тут їй було дуже добре.

– Я залишаюся, – вперше в житті Віра прийняла рішення без свого чоловіка і вірила, що тепер, нарешті, стане щасливою.

Фото ілюстративне – womancosmo.

facebook