Так склалося в житті моєму, що хата моєї рідної матері знаходиться на сусідній вулиці, але так вийшло, що вже років 7 мені там, на жаль, зовсім не раді.
Зараз в батьківській хаті господарює моя рідна сестра Ніна, яка вже багато років зі мною знатися не хоче, а все через спадок, який розділив моє життя на до та після.
Ніна вийшла заміж рано, вона старша за мене на 5 років. Її чоловік Іван забрав сестру мою до себе, у батьківську хату. Сказати щиро, то в моєї сестри характер не мед, тому мама їй добре наказувала, щоб вона сиділа в свекрів тихенько, не перечила ні в чому, слухалася та догоджала, бо це не рідні батьки, мовчати не будуть їй ніколи і її життя там буде непросте, бо моя сестра мала зовсім іншу думку до всього. А чужа хата – там чужа правда, там шанують лише думку господарів, тому буде жити там в добрі, якщо прислухатиметься до батьків і чоловіка.
Як там Ніна жила спочатку ми не знали, бо до нас вона приходила досить рідко, хоча наче сусіднє село близько до нас, та сестра чекала вже дитину, тому займалася лише своїми власними справами.
Раз у місяць батьки пакували величезні торби, повні продуктів, брали муку, цукор, декілька курок, м’ясо, яйця і везли Ніні з сім’єю.
Одного разу я поїхала з батьками. Свекрухи Ніни якраз тоді вдома не було, а в хаті чистота і порядок, на подвір’ї все гарненько, але Ніна сама ніколи вдома нічого не робить, все робила сама мати Іван, сестра ж ні до чого діла не мала.
Мама тоді поговорила з нею серйозно, сказала, щоб донька теж роботи не цуралася, бо довго так тривати не може і свекруха незабаром може й на двері вказати. Але Ніна, особливо, не зважала на мамині слова і лише посміялася з того, тепер у вона подарує їм внука, тому вони самі годитимуть їй.
А тим часом я теж вийшла заміж, Юрко мій власну хату мав, на сусідній вулиці, тому я пішла жити до свого чоловіка.
Тата нашого незабаром не стало і ми з Юрком мало не щодня навідувалися до моєї матері, все в неї робили, в усьому допомагали їй вдвох, мама ще й господарство тримала, хоча обійти сама все не могла, зрозуміло, що на мого чоловіка усе розраховувала, а він робив все, не відмовляв ніколи мамі, бо розумів, що важку роботу вона сама робити не буде.
А тим часом життя Ніни пішло шкереберть, вона ніяк не могла мирно жити зі свекрами, мало того, що в чужій хаті сиділа, та ще й командувати там хотіла. Але вже це й чоловікові не подобалося, не знаю, що там ще в них не заладилося, але Ніна з сином повернулася в батьківську хату.
Мама наша дуже її шкодувала, тому прийняла її добре. Жити всі вони стали на пенсію старенької матері. Юрко мій ще місяць походив, а потім не став до мами ходити, сказав, нехай сестра господарює в маминій хаті, адже все те дістається їй теж, тому нехай працює, молода людина. Чи ще десь хтось когось так шкодує, як мій Юрко мою родину?
І вже наступного дня до нас прийшла мама:
– Юрію, ти що дорогу забувся до мого дому? Свині та кури голодні, буряків потрібно з ями дістати, я вже стара, не можу працювати, приходь ввечері після роботи, – з натиском мама мовила зятю.
Чоловік мій в мене добрий та спокійний, але вже не міг змовчати:
– Мамо, вибачте мене, але у вас ще родина є, Ніна до вас повернулася, нехай допомагає, за господарством доглядає, не маленька вже.
Мама образилася на мене і мого чоловіка і пішла собі, більше до нас на подвір’я до нас не приходила. Лише ми на свята інколи гостювали в неї, але вона була холодною до нас і байдужою, лише Ніну свою шкодувала і на життя її скаржилася. І таке враження, що наче й не було того добра, яке м їй стільки років робили, скільки допомагали їй?
А через рік мами не стало і лише ми тоді дізналися, що хату вона заповіла моїй сестрі, все, що мала мама дісталося Ніні. Моя сестра дуже раділа, що добре забезпечена. А мені так прикро на душі, я вже за ту хату не хотіла боротися і чоловік зрозумів мене, але родичі сказали, щоб я не цуралася спадку, адже маю повне право на нього теж. Наші родичі переконують мене, щоб я йшла до суду і забрала собі пів маминої хати.
Як так могла вчинити рідна людина?
Чи може забрати собі пів хати, поки ще є змога? Що мені для цього потрібно зробити? І чи варто боротися за ту хату, якщо мама не хотіла, щоб вона дісталася мені?
Фото ілюстративне.
