Коли я була маленька, мої батьки мене не часто радували розкішними подарунками, вони, на жаль, були не дуже заможними людьми. Було прийнято підносити один одному милі сувеніри, навіть зроблені своїми руками, або щось вже дуже необхідне. Навіть шкільне приладдя і повсякденний одяг мені дарували на всі свята. Може тому, що це були складні 90-ті, економили тоді усі й на всьому.
А ось мої свекри справжні міщани. У них все “до дому і до хати”, в шафи напхати якомога більше і покруче, і нехай там все моль поїсть. Для них подарунки повинні бути не “від душі”, а по непосильним засобам, хто дарує. Все буде оглянуто до дрібниць: що за фірма, яка якість, ще й в інтернет зайдуть – чи це не якась там надто дешева дрібничка.
Я не вірила, що таке може бути. У всіх нормальних людей процес дарування відбувається так: вручається коробка з упаковкою. Гість може збентежитися і сказати, щоб подарунок відкрили пізніше, а може і запропонувати подивитися. Що робить той, кому це вручили? Відкриває коробочку, хоча б робить вигляд захоплення, дякує гостю за хороший смак.
У свекрів ж коробочка відкривається тут же при гостеві відразу і упаковка рветься в лахміття. Потім оцінюється вид подарунка. Якщо він сподобається, то дякують, ще й при всіх розпитують: Де купили? Скільки коштувало? Ну і так далі. Якщо подарунок не подобається, то свекруха з сумним виглядом говорить: “Ех! Доведеться комусь передарувати! Ось так, безпардонно, не шкодуючи почуттів гостя.
Коли я вперше була в гостях у свекрів, ще поки в якості нареченої їхнього сина, я зрозуміла їх “смак”, ну а точніше несмак. Я тоді вчилася на дизайнера інтер’єру і помітила, що на абсолютно заваленої кухні є повністю порожня стіна. “Ну, раз так, – подумала я. – Значить сюди підійде красиво плетене панно”.
Другий раз ми прийшли до них на Новий Рік, і я вручила їм це панно, схоже на плоский широкий кошик з ягодами і листям. І навіть підказала – де я його бачу. Вони стояли остовпілі. Потім покрутили панно в руках: етикетки з цінною немає. Приклали до стіни – нефункціональний мішок! У підсумку мій подарунок виявився десь за шафою, а на його місце свекор вкрутив якусь полочку, одну посеред стіни.
Ну добре, хай як хочуть, прикро звичайно! Але відтоді я вирішила – жодного подарунка без їхнього бажання! Ми тільки одружилися, і у нас не було хорошого заробітку, тому дорогих подарунків вони поки не просили. Так, швидше за щось зовсім не значне: нову вазу, або мило ручної роботи, тільки щоб в ньому були різні квіточки і ягідки.
Але варто було нам трохи стати заробляти гроші, як поїхало. Я тоді влаштувалася на роботу в студію по дизайну, чоловіка підвищили керувати відділом у великому автосервісі. Гроші з’явилися, і вазочка вже не підходить свекрам. Мамі потрібен золотий браслетик в шкатулку, татові – набір інструментів в гараж, де і так вже багато залізного мотлоху. Але про всяк випадок стане в нагоді. Ну і в подальшому все таке подібне.
Мама чоловіка постійно нятякала, що їм потрібна нова хороша техніка: від крутого блендера до пральної машинки, телевізор з інтернетом і так далі.
Чоловік у них питає:
– Навіщо вам телевізор з інтернетом, якщо ви ноутбуком рідко користуєтеся?
Вони:
– Ну як, у всіх є і нам треба! Ось прийдуть сусіди, ми можемо похвалитися!
Був ще казус. Подарували ми електричну м’ясорубку на замовлення свекрухи. Одного разу до них приходимо, а вона крутить фарш на самій звичайній м’ясорубці. Виявляється, наш подарунок багато електрики бере! Ось так ось!
Один раз я обурилася чоловікові:
– Чому твої батьки просять купувати їм найкращі подарунки і ми це даруємо, а мої батьки обходяться якоюсь дешевою статуеткою або чайним сервізом?
Чоловік мовив у відповідь:
– Ну твої нічого не просять, навіть відмахуються, щоб ми не витрачалися!
Я кажу:
– Тому і відмахуються, бо бачать, що в нас дитина і заробляємо ми вже не так і багато.
І справді! Як наступають свята, я починаю помічати, як бідніє наш стіл, як рідко я купую дитині солодощі та іграшки. Тому що треба купити свекрам хороший подарунок! Телевізор з інтернетом ми їм не купили – стали відмовляти, що дорого це, та й ні до чого він їм. Тоді вони взяли в кредит і дорікають тепер нас цим постійно.
Ну от як з цим боротися? Свариться? Я людина спокійна і розумію, що це батьки чоловіка, але вони ведуть себе так нахабно. Так, ми не бідуємо, але що буде далі? Нова машина? Квартира? Я не знаю вже як стримати їх апетит! Вони нам подарунки майже не дарують, вважаючи, що ми багаті і так самі собі купимо все, що нам потрібно. Але ж нам теж потрібно жити і дитину на ноги поставити. Чому вони так звикли себе вести? Я не розумію.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
