В першому шлюбі я була шість років. У нас з Сергієм народилося двоє дітей. Ми жили на знімній квартирі, бо у Сергія ще була молодша сестра, яка залишилася жити з свекрухою в їхній трикімнатній квартирі. Мене завжди дивувало ставлення свекрухи до своїх дітей. Вірніше, різниця, яку вона між ними робить.
Своєму синові вона навіть весілля не зробила, сказала, що якщо ще сам не заробив на нього, то нема чого одружуватися. Ми розписалися і пішли знімати житло. До нас свекруха і заходила, і телефонувала рідко. Вона жила своєю донькою. Коли та надумала виходити заміж, свекруха зі шкіри лізла, аби зробити їй шикарне торжество. Я дивилася на все це збоку і не розуміла, як можна так по-різному відноситися до дітей.
Дітей я народила з різницею в один рік. Мені було дуже важко – і морально, і матеріально. Чоловік заробляв мало, сварки у нас почастішали. Інколи не вистачало на найнеобхідніше, але ніхто нам не спішив допомагати. За весь час, що я жила в їхній сім’ї, свекруха взагалі до онуків не підходила і ніяких подарунків ніколи не дарувала. Вона взагалі сказала, що це не її онуки, її будуть у дочки.
Коли її донька народила дитину, свекруха внука з рук не спускала – гуляла, ночами колисала, купувала йому абсолютно все. Мені було дуже образливо, адже мої діти для неї такі ж рідні. Якось ми прийшли до свекрухи в гості, вона варила пельмені. Мої хлопці щиро надіялися, що бабуся їх пригостить, але вона намазала їм хліб маргарином і налила чаю. Я йшла додому і плакала, ввечері наліпила їм смачненьких пеліменів, діти поїли, але у мене на душі залишився величезний осад.
Відтоді у мене відпала охота ходити до свекрухи в гості. Я і так рідко ходила, а зараз і зовсім перестала. А потім ми з Сергієм розлучилися. Він не цікавився ні моїм життям, ні життям наших дітей. Через два роки я вдруге вийшла заміж.
Дуже хвилювалася з того приводу, як сприйме нова свекруха двох моїх дітей. Але, на диво, все пройшло спокійно, друга свекруха прийняла мене з дітьми, як рідних. Ось це була для них справжня бабуся, ніколи не поділяла рідних онуків і моїх дітей. З нею я жодного разу не лаялася, це була неймовірна жінка. Мої діти відразу почали називати її бабусею.
Я і досі не можу зрозуміти, чому так буває, що бабусі не визнають своїх онуків. Улюбленому внукові від доньки пельмені, а нелюбимим внукам від сина хліб з маргарином. Любимого онука приведуть, роздягнуть спати укладуть на ліжечко. А нелюбимих онуків як приведуть з прогулянки навіть синтепонові штани не знімуть і заснуть, набігавшись, в холодній кімнаті. Ось яка різниця не тільки між дітьми, а й онуками.
Коли мої діти виросли, свекруха сама їх знайшла, просила приїхати до неї. Зараз вона жінка в роках і їй потрібна допомога. А її донька з чоловіком і онуком вже років десять як поїхали закордон і залишилися там. Тепер свекруха мріє, що мої діти доглянуть за нею. А я не знаю, що їм казати, мої хлопці і не пам’ятають її, як бабусі. А все, що я пам’ятаю, це ті пельмені і кілька кусків хліба з маргарином.
Фото ілюстративне – kr.24.com.ua.
