Якось ми посварилися з моїм чоловіком. Сперечалися довго, хоча спочатку все почалося з дрібниці. Та потім чоловік сказав: – Ти зовсім не любиш мого сина! Але я не розумію, чому я маю любити дитину свого чоловіка. Я турбуюся про нього, одягаю, годую. І він до мене ставиться добре, завжди каже: – Ви мені, як рідна мама! Але люблю я лише свою дитину

Якось ми посварилися з моїм чоловіком. Сперечалися довго, хоча спочатку говорили про дрібниці. Та потім чоловік сказав:

– Ти зовсім не любиш мого сина!

Саме ця фраза, кинута чоловіком спересердя, зовсім мене розізлила того дня.

Але я не розуміла, чого я я маю любити дитину чоловіка. Я його в свою сім’ю не брала, мені його привели і поставили перед фактом.

Я його не народжувала, тому, материнських почуттів відчувати не можу. Але хіба мене можна за це засуджувати?

Але найголовніше – я ніколи не ображала його сина, ніколи ні в чому не обділяла його, не чіплялася, та й взагалі, він до мене теж ставиться добре, нічого поганого про мене навіть чоловікові не сказав ніколи. Мамою він мене не називає, я ніколи і не просила. А навіщо? Він вже дорослий хлопчик, пам’ятає свою маму, я ніколи не претендувала на її місце. Але її не стало. Якщо йому хочеться так мене назвати, він іноді говорить:

– Тьотю, ви мені наче рідна мама.

Я погоджуюсь. Звичайно, як мама. Я його з 5 років виховую. Уже 12 років минуло з тих пір, як він вперше увійшов в мій будинок. Я все це відверто і в голос говорила чоловікові постійно, ніколи нічого від них не приховувала.

У мене теж є свій син від першого шлюбу. Я, звичайно, нічого поганого про свого чоловіка теж сказати не можу, він теж добре ставиться до мого сина. Я йому дуже вдячна за його турботу, але не прошу любити мою дитину.

Любити свого сина я можу і сама. Я просто хочу доброго ставлення. Таке ж добре ставлення я даю його дитині. Я ніколи дітей не розділяла, купую одному, завжди купую й іншому, годую одного, даю їсти іншому, відпочинок теж проводимо усі разом.

Але для мене підтримка – це одне. Любов – це дещо інше.

Можна мене засуджувати скільки завгодно, але полюбити дитину чоловіка жінці дуже важко, втім, я навіть не вірю, що можливо. Однак про це говорити не прийнято. На жаль.

Спільної дитини у нас поки що немає, але ми й не хочемо спільної дитини. У мене вже є двоє синів, і ми мусимо їх міцно поставити на ноги.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – kaprizulka.mediasole.ru

You cannot copy content of this page