З моїм чоловіком Олегом ми разом живемо вже 3 роки. Для кожного з нас це другий шлюб, так склалося. У мене є дочка 5-ох років, яка називає Олега татом ще з самого початку, як тільки ми одружилися. А сам Олег дуже добре ставиться до дівчинки, але на роль її вихователя і справжнього тата не претендує, і мене це щиро засмучує, адже я очікувала зовсім іншого відношення Олега до доньки.
Добре чи недобре вона себе поводить, у Ольги останнім часом одна відповідь – йди до своєї мами, нехай вона вирішує, нехай вона робить, нехай вона дає. Чоловік каже, що не вміє спілкуватися з малими дітьми.
На свята або просто без приводу чоловік дає для моєї Марічки якусь суму грошей зі словами: купи що-небудь своїй дитині, бо не знаю, що їй там подобається і що їй потрібно. Це мене влаштовує, як і те, що чоловік ніколи не забуває допомагати своєму синові від першого шлюбу.
Синові Олега зараз вже 11 років. Аліментів вони не оформляли, але крім матеріальної допомоги, чоловік ніколи не цікавився цим до сина. Росте і росте десь на іншому кінці міста, то й добре, що у нього там все гаразд, Олег завжди вважав їх просто своєю колишньою сім’єю.
Так було до останнього часу. Але якось одного разу зателефонувала колишня дружина Олега, яка після розлучення так і не вийшла заміж, а жила одна з їх сином. Вона попросила його приїхати – син потрапив в непросту ситуацію, десь пішов і зараз з не дуже добрими людьми.
Олег, щиро кажучи, зовсім не хотів їхати, так склалося, що він пішов з сім’ї, коли хлопчику було 2-3 роки, для нього вони стали зовсім чужими людьми і якихось теплих почуттів батьківства я не помічала у нього зараз навіть до свого рідного сина.
Коли чоловік повернувся додому після того, як побачив свого сина, то довго мовчав, а вранці розповів, що знайшов сина в підвалі і він там був зі своїми друзями, але ті люди зовсім не подобаються моєму чоловікові, нічого доброго від них чекати не слід. Хлопчик не хотів йти додому, сказав, що він йому зовсім чужа людина і мій чоловік засмутився після того. Там вони проговорили до ночі, навіть вирішили у вихідний поїхати разом на рибалку.
Олег тоді відчув і свою вину.
І почалося після того разу моє зовсім інше життя. Кожен день після роботи чоловік їхав до сина, потім додому повертався дуже пізно, вранці – знову на роботу. Наше життя змінилося дуже. Згодом Олег віддав синові свій старий мопед. У вихідні вони разом їздили на стадіон, грали в футбол. На канікулах чоловік взяв багато вихідних днів, відпросився з роботи, і вони поїхали до дідуся та бабусі усі, батьків чоловіка, в село. Там ще збереглися стайні, а мрія хлопчика – покататися на коні. Всю свою відпустку чоловік провів далеко від дому зі своїм рідним сином.
Я стала думати, щиро кажучи, як довго це триватиме. Хоча чоловік говорить тільки про сина, що це його батьківський обов’язок – я розумію його звичайно, адже я теж мама, але чоловік добре ставиться лише до своєї дитини. Я вже починаю думати, що все це не просто так, а спеціально для того, щоб більше часу проводити зі своєю колишньою дружиною.
Чоловік став робити загальні фотографії, вони там дуже щасливі, радісно проводять час усі разом. Про матір хлопчика чоловік ніколи не говорив, на мої питання – знизує плечима постійно. Я нічого не маю проти того, щоб він проводив більше часу з дитиною, просто чоловік дуже змінився, мовчить, часто говорить по телефону з сином та своєю колишньою дружиною, задумливо гортає ті старі їх сімейні фотографії.
Я розумію його, як батька, але ж він так може повернутися до колишньої. Я не знаю, як повернути наше колись спокійне сімейне життя.
Фото ілюстративне.
